Перейти до вмісту
service101

Моя Україна

Краща відповідь

Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були Крим і Кубань

 

D259A795-0153-498C-A3BC-0785EFC8C857_cx0

 

 

 

98 років тому на Паризькій мирній конференції підбивали підсумки Першої світової війни. Україну на ній представляла об’єднана делегація Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Утім, з огляду на внутрішні суперечки, невдовзі українська делегація розділилася. Чому це сталося і чому для незалежної України 98 років тому не знайшлося місця на політичній мапі Європи? Ці та інші запитання Радіо Свобода поставило історикам Максиму Майорову та Ігорю Дацківу.

 

– Паризька мирна конференція – переможці вирішують долю Європи. Але Україна безпосередньо не брала участі у Першій світовій війні. І, якщо із переможцями та переможеними зрозуміло, то до кого з них можна віднести українців?
 
Максим Майоров: Коли завершилась Перша світова війна, то виявилось, що різних національних рухів існує значно більше, ніж було до війни. Війна завершилася розпадом кількох імперій – Російської, Османської, Австро-Угорської – і різні національні рухи, які постали на уламках цих імперій, теж претендували на те, щоб стати суб’єктами.
 

Мирна конференція вирішувала кілька базових завдань: підписання мирних договорів з переможеними державами, врегулювання питання кордонів, визнання нових незалежних держав і заснування Ліги Націй – впорядкування універсального ладу після Першої світової війни, який би не допустив виникнення нової війни.

 

 

 

Україна була одним із абсолютно нових факторів, який виник за результатами війни, з яким мусили рахуватись
Максим Майоров

 

 

 

Україна була одним із абсолютно нових факторів, який виник за результатами війни, з яким мусили рахуватись. Народів, які направили свої делегації на конференцію, було багато. Серед них були дуже екзотичні представники, як курди, асирійці, арумуни.

– Мабуть, для них, у свою чергу, українці були екзотичним народом.

 

Українці розраховували на те, що, оскільки конференція проголосила своєю метою новий справедливий світ, то в цьому справедливому світі знайдеться місце для українського народу
Максим Майоров

 

 

 

Максим Майоров: Тоді в Парижі українці вважались досить екзотичними – це був певний сюрприз. Ну, і зрозуміло, що українці розраховували на те, що, оскільки конференція проголосила своєю метою новий справедливий світ, то в цьому справедливому світі знайдеться місце для українського народу. Покладалися також на 14 принципів президента США Вудро Вілсона, які були проголошені ще до конференції й взяті на озброєння. Тобто, українці хотіли, щоб ця конференція вирішила українське національне питання та покладалися на це, адже не відчували себе переможеними. Вони відчували себе новим суб’єктом, який має бути відкритим для світу і світ має бути відкритим до них.

– То українці себе не вважали переможеними? І в принципі, вони як суб’єкт не воювали, адже частина українців була у Російській імперії, а частина – у Австро-Угорщині. Але все-таки – вони були ближчі до переможців чи переможених?

 

Переможці абсолютно по-різному дивилися на дві частини українців – на галицьку і наддніпрянську частину
Максим Майоров

 

 

 
 

​Максим Майоров: У них було проміжне невизначене становище. Більше того, переможці абсолютно по-різному дивилися на дві частини українців – на галицьку і наддніпрянську частину. Якщо галицькі українці були частиною Австро-Угорщини, яка підлягала національному розподілу, а тому галицькі українці могли претендувати на створення держави, то наддніпрянські українці все ж були частиною Російської імперії, яка до цього входила в Антанту. Так трапилося, що вона фактично програла війну й розпалася, але це була велика проблема, адже союзники фактично не знали, що розбити з тими країнами, які постали на уламках Російської імперії. Це не стосувалося тільки Польщі – вона була таким собі винятком на теренах Російської імперії, яку були готові одразу визнати.

 

914A840B-2B82-4ADC-BAFC-7C13BFB79A24_w65

Максим Майоров

 

 

– Отже, два різні підходи до двох частин України. Перед конференцією відбувся відомий Акт Злуки УНР та ЗУНР. Формально це вже була одна держава, але фактично в Галичині і Наддніпрянській Україні були окремий уряд та окрема армія, і так само було і в Наддніпрянській частині України. Як у цих умовах відбувалося формування делегації? Хто і як впливав на це питання?

 

Український народ сильно постраждав під час Першої світової війни. Звичайно, українці сподівалися на справедливе розв’язання українського питання авторитетним міжнародним форумом
Ігор Дацків

Ігор Дацків: Український народ внаслідок свого геополітичного становища сильно постраждав під час Першої світової війни. Звичайно, українці сподівалися на справедливе розв’язання українського питання цим авторитетним міжнародним форумом. Україна була розділена між двома ворогуючими блоками і була в епіцентрі воєнних дій на Східному фронті. Найбільше постраждала Східна Галичина, тому що найбільша кількість бойових дій проходила на території Галичини, тобто Західної України.

 

 

Ухвалили також звернення до народів всього світу, де наголошували, що 40-мільйонний український народ прагне увійти в сім’ю вільних народів світу
Ігор Дацків

 

 

Після розпаду Австро-Угорської імперії була утворена Західноукраїнська Народна Республіка, яка прагнула об’єднатися із наддніпрянцями. Відбувся Акт Злуки 22 січня 1919 року, а наступного дня на Трудовому конгресі України було затверджено рішення відправити на мирну конференції делегацію. Якщо я не помиляюся, ухвалили також звернення до народів всього світу, де наголошували, що 40-мільйонний український народ прагне увійти в сім’ю вільних народів світу.

– То як делегація була сформована? Яка була частка галичан, а яка – наддніпрянців? Які між ними були стосунки?

Ігор Дацків: Була відправлена об’єднана делегація УНР і ЗУНР. Делегацію очолив Григорій Сидоренко, а заступником був Василь Панейко – свого часу він був міністром закордонних справу ЗУНР.

– Отже, наддніпрянець – голова делегації, а галичанин – перший заступник.

 

Хоча делегація була об’єднана, вони мали свої два вектори зовнішньої політики
Ігор Дацків

 

 

 

Ігор Дацків: Так. Українська об’єднана делегація не була суб’єктом, а була об’єктом на Паризькій мирній конференції. Там серед найважливіших питань розглядали два східних питання: російське і польське. Саме останнє розглядалося у зв’язку з україно-польською війною за Східну Галичину. Тобто, якби не було делегації ЗУНР, то делегація УНР не мала б там що робити. І хоча делегація була об’єднана, вони мали свої два вектори зовнішньої політики. Коли вони вже конкретно роз’єдналися…

– А коли і через що вони конкретно роз’єдналися?

Ігор Дацків: Вони мали розбіжності в поглядах. Сидоренко хотів тільки, щоб визнали УНР, а Василь Панейко, щоб бачили ЗУНР. Небажання розглядати УНР як суверенну державу обумовило підхід лідерів Антанти до долі західноукраїнських земель, які з моменту виникнення ЗУНР зазнали збройної агресії з боку Польщі, Румунії та інших держав.

– Тобто, сталося так, що на мирній конференції увага була більше прикута до питання західноукраїнських земель?

Максим Майоров: Звичайно. Оскільки Галичина входила до Австро-Угорщини, то австро-угорське питання було простішим, адже вона підлягала розподілу, і там було окреме місце для Східної Галичини, де титульною нацією були західні українці. Щодо Російської імперії, то підхід був більше на користь білогвардійського руху, очільники якого тоді наголошували, що ніякої України немає, а є тільки Південно-Західний край Росії.

 

 

Чому розійшлись інтереси делегацій? Тому що різні вороги були. Для галичан головним ворогом була Польща. Для Східної України головним екзистенційним ворогом була Росія у своїй «білій» або «червоній» реінкарнації
Максим Майоров

 

 

То чому розійшлись інтереси делегацій? Тому що різні вороги були. Для галичан головним ворогом була Польща – вона претендувала на те, щоб завоювати всю Східну Галичину і не залишала місця для окремої західноукраїнської держави. Для Східної України головним екзистенційним ворогом була Росія у своїй «білій» або «червоній» реінкарнації. Відповідно, у цій боротьбі на кілька фронтів східні українці фактично були готові пожертвувати Галичиною задля того, щоб помиритися з поляками. Натомість галичани були готові миритися із будь-якою Росією або з будь-ким, хто надасть дипломатичну підтримку. На цьому ґрунті інтереси кардинально розійшлися, коли стало зрозуміло, що не можна тримати об’єднаний фронт, що треба шукати шляхи порізно.

– І коли та як це сталось?

Максим Майоров: Кулуарні переговори – східняків із поляками та західників з росіянами – почалися ще навесні 1919 року. Фактично розкол вже трапився остаточно у листопаді-грудні 1919 року – його апофеозом став перехід галицької армії на бік Денікіна, а пізніше відбулися переговори у Варшаві, де було підписано Варшавську угоду між УНР та Польщею. Фактично це означало повний розкол, і західноукраїнська делегація офіційно зреклася єдності – вона заявила, що не буде пов’язана із УНР. Таким чином їхні шляхи розійшлися.

Та цей розкол намітився ще раніше, ще в лютому 1919 року, коли прибула делегація Антанти в Галичину, аби залагодити україно-польський конфлікт. З іншого боку, десант Антанти висадився на півдні України і відбувалися переговори з представниками УНР в Одесі.

 

 

Французи тоді переконували, що визнають УНР, але останній все одно доведеться якось налагодити відносини з «білими». Фактично, це та ж програма, яку не вдалося завершити Скоропадському, коли він оголосив свою грамоту про федерацію
Максим Майоров

 

 

На той момент УНР ще контролювала більшу частину Наддніпрянщини, хоча й стрімко втрачала контроль. Тоді французи планували спільний похід проти більшовиків, яких мали намір здолати військовим шляхом. Оскільки УНР контролювала ще певну територію, з’явилася ідея залучити українців до спільного антибільшовицького фронту – і це було певним шансом для визнання УНР. Звичайно, паралельно треба було узгоджувати все це із російським «білим» рухом. Французи тоді переконували, що визнають УНР, але останній все одно доведеться якось налагодити відносини з «білими». Фактично, це та ж програма, яку не вдалося завершити Скоропадському, коли він оголосив свою грамоту про федерацію.

Також це питання було пов’язане із Галичиною. Галичани в той час досить успішно опиралися полякам і йшлося про те, що Східну Галичину треба поділити за лінією Бартелемі.

– Бартелемі – це керівник делегації Антанти. То східняки згодні були поступатися за рахунок галичан, а галичани – за рахунок східняків?

Максим Майоров: Так. Але ясно, що цей план провалився, адже Директорія блискавично втратила майже всю територію за кілька місяців і сфера її контролю звузилася лише до Волині. І тоді на місце французів прийшли поляки.

– Існує відомий артефакт – карта, з якою українська делегація поїхала на ці переговори: там у складі України були і Галичина, і Кубань, і Крим. Кримської делегації на паризькій конференції не було, але була натомість кубанська. Щось відомо про контакти українців та представників Кубані?

Максим Майоров: Було багато різних делегацій, інша справа, що вони були невизнані. Кримські татари теж намагалися просувати свої інтереси, але більше у Варшаві, ніж у Парижі.

– І все-таки українська делегація сприймала Кубань як частину своїх територій. Принаймні, задекларувала так. Чи намагалися українці якось скоординуватися з кубанцями?

Максим Майоров: На той момент кубанський уряд був повністю залежний від «білого» руху. Зрозуміло, що якихось контактів вони не могли підтримати. Але сама традиція залучення Кубані в її адміністративних межах походить ще з часів гетьмана Скоропадського, коли дійсно велися переговори про входження Кубані на федеративних засадах до складу України. Карту, яку українці привезли в Париж, намалювали ще за часів Скоропадського, а під час Паризької конференції був розрахунок на те, що Кубань на якихось засадах може приєднатись до України.

– А як галичани уявляли свою державу?

Ігор Дацків: Західноукраїнська Республіка бачила себе від річки Сян до річки Збруч. Але на Паризькій мирній конференції головувала Франція, яка підтримувала Польщу.

Тоді значну роль відігравав економічний чинник. У нафтовий регіон Борислав-Дрогобич свого часу були вкладені гроші Австро-Угорщини. І коли делегація Антанти приїздила на Східну Галичину, то йшлося переважно про цей нафтовий регіон.

 

 

Справа Східної Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Паризька мирна конференція офіційно зверталася до дипломатів УНР
Ігор Дацків

 

 

 

Справа Східної Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Паризька мирна конференція офіційно зверталася до дипломатів УНР – вони знали, що вже є розкол в делегації. Делегацію УНР було допущено як спостерігача на засідання тих робочих органів, де розглядали цю проблему.

– А чому тоді не вдалося домовитись бодай про автономію у складі Польщі?

Ігор Дацків: Вже згодом, в березні 1923 року, Рада амбасадорів (послів держав Антанти – ред.) вирішила, що на правах широкої автономії західноукраїнські землі входять до складу Польщі. Проте певна польська політика не дала зробити це українцям. На міжнародні права Польща не звертала увагу. Тим більше, лідери західної Європи хотіли бачити Велику Польщу – і як фінансово, так і військово її підтримували.

Максим Майоров: Насправді, всі рекомендації Паризької конференції нічого не були варті, якщо за ними не стояла конкретна військова сила.

– Але ж була Українська галицька армія.

Максим Майоров: Українці програли війну. Зазнавши поразки від поляків, галицька армія перейшла на Східну Україну, а потім фактично розпалася.

Поляки перемогли і фактично знехтували рекомендаціями, які давала їм Паризька мирна конференція щодо створення української автономії. Взагалі у це рішення про автономію вже, мабуть, ніхто й не вірив із західних держав – вони виказали своє занепокоєння ситуацією, порекомендували автономію, на тому заспокоїлися і закрили конференцію без вирішення західноукраїнського питання і українського в цілому також.

 

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Комунізм і нацизм співпрацювали, але при цьому вони звинувачують чомусь Бандеру, який відсидів у німецькому концтаборі за проголошення незалежності України. Про це пише видання politolog.net, інформують Патріоти України.

1. Степан Бандера з віруючої сім’ї, він не був військовим і не брав участі ні в одному бою. На відміну від Сталіна, який вбивав людей мільйонами (у тому числі росіян), Степан Бандера цього не робив.

 

thumb120-upa-640x426-e568e635ea85f6f4e4e

 

2. Степан Бандера сидів у німецькому концтаборі “Заксенхаузен” три роки за проголошення акту незалежності України 30 червня 1941, а за відмову присягнути німецькому окупаційного уряду два рідних брата Степана Бандери були замучені в німецькому концтаборі “Аушвіц”. Все за те, за що вони боролися, – за незалежну, соборну і самостійну Україну.

3. ОУН і УПА – це різні речі. Незважаючи на те, що ОУН (Організація українських націоналістів) була кістяком УПА (Українська повстанська армія), проте ОУН і УПА – різні структури. Перша, ОУН, – це політична організація, друга, УПА – це найбільша в Європі визвольна неофіційна армія.

4. Факт: ОУН була розділена на два табори – ОУН М і ОУН Б. ОУН М – “мельниківці”, що не відкидали співпраці з Німеччиною. ОУН Б – бандерівці (ті самі), які були проти будь-якої співпраці з Німеччиною. Саме ОУН Б (бандерівці), ставлячи метою незалежну Україну, склали кістяк УПА (Української повстанської армії).

5. Діяльність УПА почалася лише за фактом німецької окупації (в 1942 році), тобто проти Німеччини та її окупації.

6. Незважаючи на комуністичні міфи, воїни УПА мали свою форму, свої звання, свої відмінності, свої нагороди, серед них шеврони з гербом і прапором України.

7. Незважаючи на комуністичні міфи, УПА присяга тільки на вірність Україні. Відповідний текст присяги був затверджений УГBP і введений наказом ГВШ, ч.7, від 19 липня.

8. На відміну від комуністів, які активно співпрацювали з Німеччиною і поділили Європу пактом Молотова-Ріббентропа, УПА і ОУН (Б) не співпрацювали ні з німецьким, ні з комуністичним окупаційними урядами.

У свою чергу комуністи і німці, крім укладення пакту Молотова-Ріббентропа, вчили один одного, проводили спільні репресії, паради, обмінювалися озброєнням тощо. Комуністи і Німеччина спільно напали на Польщу, розв’язавши другу світову війну 1 вересня 1939 року.

Тобто комунізм і нацизм тісно співпрацювали, але при цьому вони звинувачують чомусь Бандеру, який відсидів у німецькому концтаборі за проголошення незалежності України. А за відмову співпрацювати з Німеччиною два брата Бандери були замучені в концтаборі “Аушвіц”. Тоді виникає питання: хто чий посібник насправді?

Відомий факт, що комуністичні пілоти вчилися в Німеччині, а Німеччина переймала “досвід будівництва ГУЛАГів” у комуністів. Вони допомагали один одному продовольством за рахунок голодоморів в Україні. УПА і Бандера не мали жодних домовленостей з німецьким окупаційним урядом, за що Бандера сидів у концтаборі, а більшість його сім’ї було репресовано під різними приводами як комуністами, так і німцями.

9. УПА не провела жодного бою з постійною армією СРСР, а всі “спини”, в які могли “стріляти”, могли бути тільки спинами карателів НКВС, які винищували людей мільйонами, а потім спалювали села! Одним з важливих фактів є те, що УПА не окупувала чужі землі, а діяла тільки на своїй землі і захищала свою землю і свій народ як від німецьких окупаційних військ, так і від карателів НКВС.

10. Вже давно відомі факти, які опублікувала СБУ, коли бійці НКВС перевдягалися у форму УПА, щоб проводити провокації! Одним з найвідоміших є свідчення одного з учасників спеціально сформованої спецгрупи РВ НКВС майора Соколова.

“Порадився з командирами спецгрупи, чи не краще буде нам змінити роботу – не входити в села під виглядом банд, шукаючи бандитів, а красти з сіл людей, що стоять на обліку РО НКВС, як мають зв’язок з бандитам, і їх допитувати під виглядом УПА …”

Ще одне свідчення:”Рухаючись по підконтрольних націоналістам районах приблизно 300 км (!), щоб уникнути зіткнень і вести вивчення повстанців, ковпаківці самі маскувалися під націоналістів, знімаючи знаки відмінності”.

11. Відомий факт, що партизани Червоної Армії, що знаходилися в лісах Західної України, визнавали в щоденниках, що УПА воює проти німецької армії за незалежність України. Серед таких найбільш відомих свідоцтво Семена Руднєва: “Наші близько двох тижнів вели спільні бої з УПА проти фашистів.

Вони нам кажуть: “Ми, українські націоналісти, проти німців і Москви – за самостійну соборну Українську державу”. Потім почалися переговори, в результаті яких націоналісти обіцяли не виступати проти нас і дали нашим батальйоном чотири мішки борошна, мішок крупи, мішок цукру і ящик сірників”.

12. В УПА воювали люди різних національностей. Серед них найвідоміші: росіянин Володимир Черемошинцев, єврей Хасман Мандік. Також відомі воїни УПА, серед яких були білоруси, казахи, узбеки, татари, вірмени, грузини, греки та інші.

13. Встановлений факт: більшість лікарів в УПА були саме євреї. Вони “служили в УПА за покликом серця, борючись за незалежність України, лікуючи в палатах воїнів ..” – такі свідчення залишають лікарі.

14. УПА ставила метою незалежну, соборну і самостійну Українську державу.

15. Факт: УПА офіційно не розпущена.

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

“Ой, мороз, мороз”: 5 українських пісень, які росіяни привласнили собі

Багато російськомовних пісень, які давно полюбилися українським слухачам, і які багато хто вважав народними, насправді були вкрадені радянськими авторами і композиторами у самих українців.

17688_650x410.jpg

Наприклад, ви знали, що пісня “Вот кто-то с горочки спустился”, яка стала візитною карткою Надєжди Кадишевой і Наташі Корольової – це лише адаптований варіант українського романсу “В саду осіннім айстри білі”?

Styler вирішив розповісти вам про ті українські пісні, які цинічно присвоїли собі росіяни. Почнемо, мабуть, саме з “Вот кто-то с горочки спустился”.

“Вот кто-то с горочки спустился”

“В саду осіннім айстри білі” – це український романс XIX століття. Він був популярний в Україні аж до 60-х років XX ст.

Ще в 1961 році цей романс був опублікований у збірнику “Українські народні романси” з передмовою і примітками Леопольда Ященка. На жаль, відомості про автора слів і музики – відсутні (тому романс і вважається українською народною піснею).

Але вже через кілька років у цієї мелодії раптово з’явився “автор”.

Відомий композитор Борис Терентьєв, який хоч і народився в Києві, але більшу частину життя провів у Москві, представив широкій громадськості “свій” хіт “Вот кто-то с горочки спустился”. До речі, незабаром після цього Терентьєв став Заслуженим діячем мистецтв РРФСР.

 

“Поручик Голицын”

“Поручик Голицын” – це одна з найвідоміших так званих “білогвардійських пісень” у жанрі міського романсу, на початку 1980-х отримала популярність в СРСР і серед тодішніх радянських емігрантів.
Серед росіян прийнято вважати, що першим датованим виконанням пісні є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977 року, а текст пісні підготував Владислав Коцишевський.

Але ось, як є насправді: україномовна пісня “Друже Ковалю” була популярною ще за довго до виконання шлягера про якогось Голіцина.

Василь Лютий (сучасний виконавець пісні) розповідає, що автор музики і слів до “Друже Ковалю” – український повстанець Микола Матола. А композиція була написана в 1949 році. Тобто, по суті, росіяни приписали собі “бандерівську” пісню.

 

Слід додати, що композиції “Поручик Голицын” немає ні в яких збірниках автентичних білогвардійських пісень, емігранти старшого покоління в 1970-1980-тих її не знали.

Також можна порівняти тексти “Друже Ковалю” і плагіату на неї. Так, в оригіналі – “четверту добу уриваються плови”. Плагіат – “четвертые сутки пылают станицы”. Далі в оригіналі – “не плачте душею, мій друже Ковалю”, в плагіаті – “не падайте духом, поручик Голицын”. У третій строфі оригіналу – “кудись наші коні помчали далеко”, в плагіаті – “а в сумерках кони проносятся к яру”.
А “заміна” рядка “ізнову прикрили московські полки” на “и девочек наших ведут в кабинет” говорить про морально-етичну характеристику російських авторів.

“Любо, братцы, любо”

Пісня “Любо, братці, любо” в оригіналі завжди звучала українською мовою, адже в армії Нестора Махна 98% бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну, а зараз є фольклором для анархістів всього світу.

Вже доведено, що “Любо, братці, любо” – знаменита повстанська пісня часів визвольних змагань 1917-1921 років. Однак російська “Вікіпедія” не збирається поступатися правом на неї. Там кажуть, що пісня виникла ще в 1783 році, коли донські козаки билися з ногайцями. Хоча ніяких доказів не наводиться.

 

Більш того, якщо вважати що ця пісня була написана в XVIII столітті, то логічно думати, що вона була написана тією мовою, якою розмовляли люди в тій місцевості, де ця композиції творилася – на етнічних козацьких землях, які перебували у Тмутаракані в Приазов’ї. Тобто, як кажуть етнографи, “швидше за все пісня була написана на малоросійській мові”.

Якщо подивитися старий радянський фільм Олександр Пархоменка, то в цьому фільмі пісню “Любо, братці, любо” виконують російською мовою, але з українським акцентом, і використовують у пісні українські слова: “порубаних”, “не доводиться”, “куля”, “тужити”.

“Ой, мороз, мороз”

Ця пісня, яка вважається російською народною, була популярна у Вінницькій області ще на початку 1900-х років. А звучав текст її так (із збірки “Бувайте здорові, соснові пороги. Народні перлини. Українські народні пісні”):


Ой мороз, мороз,
Ще й зима буде,
Прошу я тебе —
Не зморозь мене!
Прошу я тебе —
Не зморозь мене!
Ой не так мене,
Як мого мужа,
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Кожуха нема
Й чобіток нема,
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Сиджу за столом,
Та й пишу пером,
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.

 

 

У той же час за твердженням колишньої солістки Воронезького російського хору Марії Павлівни Морозової-Уварової, пісня була написана нею у грудні 1954 році для дуету з чоловіком Олександром.
Але той факт, що українську пісню вперше задокументували в 1936 році, говорить про те, що “Ой, мороз, мороз” – це ще один плагіат від росіян.

“Дым сигарет с ментолом”

Група “Ненсі” була заснована Анатолієм Бондаренком та Андрієм Костенком в Костянтинівці (Донецька область) в 1992 році.

За словами очевидців, група “починала по кабаках”. На початку 90-х Бондаренко приписав авторство популярної на заході країни весільної пісні “Плаття твоє із ситцю” собі і “вічно відбивався від інших “авторів” питанням: а де докази, що це ваше?”.

Правда, на одному з концертів Бондаренко сам сказав, що пісню вони “запозичили з українських народних пісень”.

Насправді ж, “Плаття твоє із ситцю” (у різних варіаціях) у Львові на весіллях співали ще в 1970-і роки.

guby_tvoyi_yak_maky.png

А в вальсовому весільному варіанті цю композицію виконував львівський гурт “Барви”, заснований в 1987 році. Їхній варіант “Плаття твоє із ситцю” – “А я знайшов” увійшов до альбому “Танці” 1991 року.

Валентина сподобалося це

Поділитися повідомленням


Посилання на повідомлення
Поділитися на інших сайтах

Створіть акаунт або увійдіть для коментування

Ви маєте бути користувачем, щоб залишити коментар

Створити акаунт

Зареєструйтеся для отримання акаунта. Це просто!

Зареєструвати акаунт

Увійти

Вже зареєстровані? Увійдіть тут.

Увійти зараз

  • Зараз на сторінці   0 користувачів

    Немає користувачів, які переглядають цю сторінку

Моя Верхньодніпровщина - форум створений для спілкування жителів району. Новини України, області, району. Захоплення, мода, культура, спорт, гумор, оголошення.
Моя Верхнеднепровщина - форум созданный для общения жителей района. Новости Украины, области, района. Увлечения, мода, культура, спорт, юмор, объявления.
×