Перейти до вмісту

Вся активність

Цей потік оновлюється автоматично     

  1. Вчора
  2. Життя Володимира Васильовича Щербицького (1918–1990) майже збіглося з існуванням радянської України (1917–1991). З цих без одного дня 72-х років він протягом 32-х належав до вищого керівництва УРСР і протягом 17-ти — де-факто був лідером УРСР, понад чверть століття входив до вузького кола керівників Радянського Союзу. Перебування В. Щербицького на посаді очільника України стало найдовшим в історії ХХ століття. Не дивно, що 1990 року партійний історик, а згодом державний і політичний діяч незалежної України І. Курас висловив сподівання, що «мине небагато часу й колективними зусиллями політичний портрет В. В. Щербицького з усіма його відтінками буде написаний» (Курас 1999: 496). Але так не сталося. Статті П. Тронька (Тронько 2003), Ю. Шаповала (Шаповал 2003), кандидатська дисертація О. Якубця (Якубець 2016), низка спогадів, частина з яких хибує на апологетизм (Власенко 2009; Врублевский 1993; Володимир Щербицький… 2003), — ось майже весь доробок українського «щербицькознавства». Володимир Щербицький В незалежній Україні персоналії радянського владного Олімпу та героїчного «червоного пантеону» опинилися поза мейнстримом історичної науки. Традиційно чутлива до побажань «згори» українська гуманітаристика не вітає вивчення біографій радянських партійних діячів. Політика забуття старанно проводилась і в 1990-ті роки, і в 2000-ні. І автор цих рядків неодноразово стикався із ситуацією, коли сумлінні студенти, які успішно склали шкільний іспит, а згодом ЗНО з історії України, не могли назвати жодного радянського полководця, партизанського командира часів Другої світової війни або партійного діяча радянської України. Відзначення на державному рівні ювілейних дат В. Щербицького в 2000-ні й 2010-ті роки не набули широкого розголосу, а відкрита до його 95-річчя меморіальна дошка в Києві на вулиці Десятинній за рік була знищена. Ініціатива КПУ встановити погруддя Л. Брежнєву та В. Щербицькому в Дніпропетровську залишилась на папері. Отже, тенденції до посмертної реабілітації колишніх перших секретарів ЦК, притаманні багатьом колишнім радянським республікам, не набули поширення в Україні. Декомунізація, яка прийшла на зміну політиці забуття, звузила можливості для написання досліджень, присвячених радянським діячам. Тепер науковець змушений проявляти обережність, щоби не бути запідозреним у «запереченні» або «поширенні інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років в Україні» (Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Ст. 1). А оскільки В. Щербицький жив, працював, висунувся на видні ролі й не уявляв себе поза межами радянської системи, то будь-яке некритичне слово на його адресу може сприйматись як порушення закону. В рамках нової історичної політики було демонтовано меморіальну дошку й перейменовано вулицю В. Щербицького в декомунізованому Дніпропетровську. 2016 року Верхньодніпровська міська рада визнала таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, «Бюст двічі Герою Соціалістичної праці В. В. Щербицькому», встановлений на малій батьківщині ще за його життя. Однак складність написання біографії В. Щербицького обумовлена не лише кон’юнктурними моментами, але й недостатньою джерельною базою. Численні офіційні документи, промови, книги, видані за авторства В. Щербицького, дають обмаль унікальної інформації. За стосами паперового офіціозу важко розгледіти живу людину. Багато цінної інформації містять мемуари. Але вони завжди суб’єктивні. До того ж В. Щербицький був дуже закритою людиною, обмежувався на роботі лише офіційним спілкуванням, не мав багато друзів. За все життя він не дав жодного інтерв’ю. Народився Володимир Щербицький 17 лютого 1918 року у Верхньодніпровську, де на той час вже встановилась радянська влада. Його батько працював механіком електростанції, мати вела хатнє господарство. Ймовірно, родина мала певний достаток, що дало змогу В. Щербицькому закінчити середню школу, не працюючи в підлітковому віці. У 1931 чи 1932 році він вступив до комсомолу, з 1934 року, бувши школярем, став інструктором та агітатором райкому комсомолу, а в 1941 році — членом партії. Тут можна вести мову не лише про добре розвинуте політичне чуття юнака, але й про відданість комуністичним ідеям. 1941 року В. Щербицький закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, отримавши диплом інженера-механіка. А потім була війна. Хоча В. Щербицькому й не довелося воювати на радянсько-німецькому фронті, він був мобілізований до Червоної Армії, брав участь в окупації Ірану, втратив брата. У віці 28 років, не маючи великого виробничого досвіду (що було нетипово в ті роки), перейшов на партійну роботу й почав стрімко просуватись кар’єрними щаблями. У 37 років — перший секретар Дніпропетровського обкому, в 39 — секретар і член Президії ЦК КПУ. Кар’єрному злету В. Щербицького сприяв Леонід Брежнєв, який у 1947–1950 роках очолював Дніпропетровський обком партії. Однак справа була не лише у підтримці старшого товариша й покровителя (адже покровителів мали й мають майже всі керівники низової ланки, але лише одиниці з них вибиваються нагору владної піраміди), але й в особистих талантах, наполегливості та добрій освіті. В. Щербицький належав до другого покоління радянської еліти, котре сформувалось в умовах сталінського тоталітаризму. Серед них було мало людей, які пам’ятали революцію, громадянську війну й добу непу. Віддалені наслідки для них мав і «великий терор», оскільки в ті роки вони тільки ставали повнолітніми. Не справив помітного враження на родину Щербицьких і Голодомор, адже вони мешкали в місті й не мали міцних зв’язків із селом. Натомість сильний вплив на формування цього покоління мала Друга світова війна. Недаремно в заповіті В. Щербицький просив зберегти як сімейні реліквії ордени, медалі, воєнний ремінь, польову сумку й кашкет. Військовий досвід, болісні втрати й тріумф були свого роду мандатом на чільне місце цих людей у системі (Модсли, Уайт 2011: 243–244). Звідси величезна увага до урочистостей 9 травня. І звідси ж прагнення до миру, розрядки міжнародної ситуації. Слова про «мирне небо над головою» не були для них пустим звуком. Тандемократія конкурентів Два конфлікти відіграли чи не визначальну роль у долі В. Щербицького: «опала» Микити Хрущова 1963 року та переможне завершення тривалого протистояння з першим секретарем ЦК КПУ Петром Шелестом у 1972 році. В українській історіографії П. Шелест та В. Щербицький найчастіше представлені як антиподи. У своїх мемуарах П. Шелест був явно упередженим до свого наступника, хоча й мав підстави ображатись на нього. Історики прагнули віднайти ідеологічне підґрунтя протистояння двох керівників. Витоки конфлікту сягають 1958 року, коли П. Шелест очолював Київський обком, а В. Щербицький був секретарем ЦК КПУ, який опікувався важкою промисловістю (цей пост вважався «пересадочним», бо відкривав шлях «нагору»). Причиною була перевитрата промислових матеріалів на сільське будівництво, якої припустився керівник столичної області. «Розмова набула гострого характеру», — зазначив П. Шелест у спогадах (Петро Шелест… 2003: 123). Кар’єра Петра Юхимовича була пов’язана з металургійною та авіаційною промисловістю. На партійну роботу він перейшов з посади директора Київського авіазаводу в доволі зрілому віці й швидко просувався посадовими щаблями. Це був жорсткий, вимогливий керівник, який звик до суворих порядків в оборонній промисловості, рішучий і незалежний у своїх судженнях. Одним словом, «червоний директор». Влітку 1962 року П. Шелест посів «пересадочний» пост секретаря ЦК КПУ, який опікувався промисловістю. Роком раніше В. Щербицький очолив Раду Міністрів УРСР. У неофіційній державно-партійній ієрархії республіки ця посада вважалася другою й відкривала шлях на кремлівський Олімп. У 1961 році 43-річний В. Щербицький став членом ЦК КПРС і кандидатом у члени Президії ЦК КПРС, що робило його одним із найперспективніших керівників союзного рівня. Старший за нього на 10 років П. Шелест до складу ЦК КПРС був обраний того ж року, а кандидатом в члени Президії ЦК КПРС став лише 1963 року. "Причиною хрущовської «опали» був виступ проти розподілу партійних комітетів на промислові та сільські." Влітку 1963 року В. Щербицький несподівано втратив усі високі посади й був переведений до Дніпропетровська, де очолив промисловий обком партії. З мемуарної літератури відомо, що причиною хрущовської «опали» був виступ проти розподілу партійних комітетів на промислові та сільські. Однак історикам поки що не вдалося знайти в партійних документах цей виступ. Ймовірно, мова йшла про непублічні, кулуарні висловлювання В. Щербицького. Хоча не можна відкидати й того, що суперечка з М. Хрущовим не була зафіксована в протоколах чи стенограмах, які зазвичай зображали збори вищого керівництва в дусі одностайності. Розглянувши все різнобарв’я версій конфлікту з М. Хрущовим, історик О. Якубець висунув власну, пов’язавши його з боротьбою за владу в ЦК КПУ після того, як стало відомо, що перший секретар Микола Підгорний переводиться до Москви на посаду секретаря ЦК КПРС. «Цілком можна припустити, — пише дослідник, — що конфлікт у трикутнику „Щербицький — Хрущов — Підгорний“ був пов’язаний не з якимось ефемерним „економічним волюнтаризмом“, а з цілком конкретною боротьбою за владу. Знаючи, що М. Підгорного забирають до СРСР, В. Щербицький особисто, або через Л. Брежнєва міг дійсно висунути претензії на головне номенклатурне крісло республіки. Тим більше, що формально — за досвідом роботи в ЦК КПУ та Раді Міністрів УРСР — він мав для цього значно більше підстав, аніж П. Шелест, котрий на той момент менше року пропрацював секретарем ЦК КПУ, а до того очолював Київський обком. Проте М. Підгорному, котрий якраз перебував у фаворі у М. Хрущова, ментально і за характером був значно ближчим П. Шелест» (Якубець 2016: 77). М. Хрущов, М. Підгорний, В. Щербицький, П. Шелест ознайомлюються з планом будівництва Київської ГЕС Хоча це припущення важко підтвердити документально, воно може пояснити крайню ворожість один до одного двох українських керівників. Однак не конфлікт з В. Щербицьким, а перипетії кремлівської політики відіграли головну роль у політичній долі П. Шелеста. Після відставки М. Хрущова влада в СРСР перейшла до тріумвірату Леонід Брежнєв — Микола Підгорний — Олексій Косигін. Конкуренцію їм міг скласти тандем відносно молодих секретаря ЦК КПРС Олександра Шелепіна та голови КДБ Володимира Семичастного. Поступово Л. Брежнєв концентрував владу у своїх руках і усував своїх соратників-конкурентів. Важливим етапом на цьому шляху стало взяття під контроль генсеком армії, КДБ і зовнішньої політики. Бувши людиною обережною й неконфліктною, він уникав відкритої боротьби, а діяв закулісними методами. Позиція П. Шелеста в Політбюро чітко сформульована в його мемуарах: «Я в усіх заходах підтримував Підгорного, оскільки бачив його розумні пропозиції» (Петро Шелест… 2003: 215). І це не могло не турбувати Л. Брежнєва. У вересні 1965 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС під час розгляду записки лідера української Компартії про зовнішню торгівлю трапився конфлікт: «У гарячці або навмисне було наговорено багато дурниць та образ, необґрунтованих звинувачень на адресу керівників республіки. Стверджувалося, що, мовляв, Україна претендує на особливе становище, проявляє місництво. Казали і про те, що порушується державна і планова дисципліна… Договорилися навіть до того, що на Україні занадто багато розмовляють українською і що навіть вивіски на магазинах і назви вулиць написані українською мовою. Севастополь — же місто російської слави, а в ньому є написи українською мовою» (Петро Шелест… 2003: 215–216). О. Шелепін вимагав «оргвисновків», скликання Пленуму ЦК КПУ. П. Шелест у відповідь заявив: «Що стосується оргвисновків, то ви мало в чому розумієтесь, що діється на Україні, і якщо хочете скликати Пленум, то скликайте, почуєте, що вам там скажуть!» Л. Брежнєв виступив примирливо, адже основною ціллю був не П. Шелест, а М. Підгорний, якого звинуватили в «кураторстві» України. У грудні того ж року Л. Брежнєв добився переміщення небезпечного суперника на найвищий в державі, але переважно церемоніальний пост голови Президії Верховної Ради СРСР. «Оргвисновки» в Україні теж не забарилися. Голову Ради Міністрів УРСР Івана Казанця «висунули» на посаду міністра чорної металургії СРСР. А на його місце Л. Брежнєв пролобіював В. Щербицького, хоча Президія ЦК КПУ пропонувала іншу кандидатуру. Навіть підтримка М. Підгорного не допомогла. Останній лише попередив лідера КПУ: «Петре, тебе вмовили, як слона. Будеш мати великі неприємності, сам нарікай на себе» (Петро Шелест… 2003: 220). «Опала» політично загартувала В. Щербицького, зробила його більш обережним у словах та вчинках. За словами історика, відтепер він «не проявляв жодних ініціатив, вважаючи за краще бути виконавцем, аніж лідером. Подібна манера політичної поведінки стала для нього виграшною й принесла цілком реальні результати…» (Якубець 2016: 102). Від 1965 року розпочалась підкилимна боротьба між П. Шелестом і В. Щербицьким за лідерство в республіці. По суті, 7 років їхнього співіснування на чолі ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР (1965–1972) були своєрідною тандемократією: традиційне для СРСР всевладдя першого секретаря урівноважувалось відносною автономністю Ради Міністрів, голова якої мав безпосередній вихід на Л. Брежнєва. Їхній вимушений тандем був співіснуванням політичних конкурентів, які ставилися один до одного з підозрою та ревнощами. П. Шелест і В. Щербицький були різними людьми за темпераментом, стилем управління, а головне — мали глибоко неприязні стосунки. Олександр Капто, який працював з обома, дав їм таку характеристику: «… зовні жорсткий, але всередині більш податливий Шелест і зовні еластичний Щербицький, але який назавжди „запам’ятовував“ проколи своїх опонентів» (Капто 2003: 83). П. Шелест добре знав виробництво, але спілкувався не лише з науково-технічною інтелігенцією, а й із письменниками, художниками, композиторами. Одного разу навіть організував поїздку теплоходом по Дніпру з членами Спілки письменників. В. Щербицький надавав перевагу «технарям», академікам, а творчою інтелігенцією доручав займатись секретарю ЦК КПУ з ідеології. Єдиним винятком був П. Загребельний, одружений із донькою його друга. Більшу рішучість проявляв П. Шелест у стосунках із Кремлем. Він виступав за розширення економічних прав України, надання їй зовнішньоторговельної самостійності, відмовився збільшувати постачання в загальносоюзний фонд зерна до 1 млрд пудів, що призвело б до нестачі кормів для худоби. Навчений гірким досвідом попередника, В. Щербицький охочіше йшов на поступки центру. Як член Політбюро ЦК КПРС, П. Шелест брав активну участь у зовнішній політиці Радянського Союзу. Він був справжнім яструбом холодної війни та своєю безкомпромісністю нагадував сенатора Дж. Маккейна. У 1968 році різко критикував О. Дубчека й празьких реформаторів, наполягав на введенні радянських військ до Чехословаччини. Можливо, така позиція була зумовлена побоюванням впливу чехословацьких подій на Україну (Браун 2014: 537). Водночас П. Шелест сентиментально ставився до України, любив її культуру, українські пісні, часто вдягав вишиванку. Це створювало враження, особливо в заокеанській діаспорі, що період його правління був добою обмеженого українського автономізму. Британський історик Е. Вілсон назвав П. Шелеста найхарактернішим прикладом радянського українця. І хоча той не був ані націоналістом, ані сепаратистом, вірогідно мав подвійну ідентичність (радянська людина й українець). Цим він дещо нагадував лідерів союзних республік часів «параду суверенітетів». Гейдар Алієв, Едуард Шеварднадзе, Нурсултан Назарбаєв, Іслам Карімов, Сапармурат Ніязов досить легко відкинули комуністичну ідеологію й стали національними лідерами незалежних держав. У 1991 році П. Шелест вітав проголошення незалежності України (Петро Шелест… 2003: 20). В. Щербицькому не лише як комуністу, але насамперед як прибічнику єдності Радянського Союзу, такий політичний кульбіт виявився не під силу. Взагалі технократам, «червоним директорам», силовикам, комсомольцям було легше призвичаїтись до політичних змін кінця 1980-х років і посткомуністичної доби, ніж партпрацівникам. Однак, попри всі відмінності між двома лідерами, ніяких свідчень про їх ідейні суперечки немає. Обидва вони були вірними комуністичній ідеї, володіли гострим розумом і політичним чуттям, відстоювали інтереси республіки в союзних органах, не забуваючи притому, що економіка України є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу. За підтримки Л. Брежнєва політичний та публічний статус В. Щербицького поступово зростав. У грудні 1965 року його знову обирають кандидатом в члени Президії (з 1966 року — Політбюро) ЦК КПРС. Він входить до складу президій партійних з’їздів, головує на окремих засіданнях, виступає. Авторитет голови Ради Міністрів УРСР в республіці зростав, а вплив П. Шелеста зменшувався. І це було відбиттям розстановки сил у Кремлі, де зростав вплив Л. Брежнєва і скорочувався — М. Підгорного. З посиленням влади генсека П. Шелест почав виявляти все більшу лояльність. Він сам згадував, як напередодні XXIV з’їзду КПРС (1971 р.) «ми висловили свою підтримку йому за будь-якої ситуації» (Петро Шелест… 2003: 341). Але, укріпившись при владі, Л. Брежнєв хотів мати відданішого керівника України. Юрій Андропов згодом пояснив причини відставки П. Шелеста новообраному секретарю ЦК КПРС Михайлу Горбачову таким чином: «… єдність зараз — найголовніше. І центр її — Брежнєв. Запам’ятай це. Були в керівництві… як би тобі сказати… я маю на увазі, наприклад, Шелеста або Шелепіна, того ж Підгорного. Тягнули в різні боки. Тепер такого немає і досягнуте треба кріпити»(Горбачев 1995: 29). Після з’їзду членами Політбюро ЦК КПРС було обрано і П. Шелеста, і В. Щербицького. Це було несподівано. Адже за весь повоєнний час трохи менше десяти місяців у 1947 році двоє представників однієї союзної республіки входили до найвищого партійного ареопагу — лідери України Л. Каганович і М. Хрущов. Тому перший секретар ЦК КПУ розцінив це як сигнал не на свою користь. «Вітер змін» одразу ж вловили українські можновладці. Крутий характер «першого» був багатьом не до вподоби. А з часом П. Шелест почав «берегти» себе: пізніше приїздив на роботу, проводив мало нарад, навіть міг посеред робочого дня відбути на полювання. Зі слів секретаря ЦК КПУ О. Титаренка, частина членів Політбюро ЦК КПУ збиралась ставити питання про його заміну. Очевидно, до складу групи входили Володимир Щербицький, голова Президії Верховної Ради УРСР Олександр Ляшко, другий секретар ЦК КПУ Іван Лутак, перший секретар Дніпропетровського обкому Олексій Ватченко, голова Комітету партійно-державного контролю Іван Грушецький, секретар ЦК КПУ Олексій Титаренко. Однак «змовники» довго не наважувались діяти (Крючков 2004: 59, 60). І, вочевидь, без сигналів з Москви, навряд чи зважилися б. Відставку П. Шелеста у Кремлі готували обережно й ретельно, розставляючи віддані кадри. У 1970 році КДБ УРСР очолив генерал Віталій Федорчук, який у повоєнні роки не працював у республіці. Характерно, що після свого призначення перший обліт України він зробив разом із головою Ради Міністрів. В. Семичастний вважав, що основною метою нового головного чекіста було «зібрати матеріал на Шелеста, щоб його швидше виштовхнути з республіки» (Петро Шелест… 2003: 723). В. Федорчук одразу розгорнув активну боротьбу з дисидентами, збільшив штати, а своє кредо сформулював так: «Ми працюємо на весь Союз, і ніякої України в нашій роботі не існує». В одному зі своїх небагатьох інтерв’ю колишній голова КДБ УРСР розповів про свої стосунки з керівниками України: «… про Щербицького збереглися найкращі спогади. Я його щиро шанував. А ось із Шелестом стосунки не склалися. Дуже амбіційною був людиною і заодно малокультурною, обмеженою. Жодних інших думок, крім власних, не визнавав, любив діяти самоправно. Не подобалося йому, певне, й те, що мене в Україну прислали з Москви. Він же загравав із націоналістами, на чому в результаті й погорів, або, як тоді жартували в народі, „прошелестів“. Я особисто за ті півтора року, що при Шелесті працював, був у нього на доповіді лише двічі чи тричі, а більше ходив до Щербицького, який очолював тоді Радмін республіки. З ним і вирішував усі питання. Щербицький же відразу після обрання його першим секретарем ЦК КПУ запросив мене до себе на дачу. І там, докладно обговоривши ситуацію, ми домовилися, що й надалі працюватимемо в найтіснішому контакті» («Дзеркало тижня» 2001, 14 вересня). Атмосфера в Політбюро ЦК КПУ остаточно зіпсувалась. П. Шелеста вже не слухались. Навесні 1971 року під час традиційного спільного обіду членів Політбюро він запропонував зробити доповідь до дня народження В. Леніна новообраному секретарю ЦК Якову Погребняку. Останній, який ще не освоївся в кулуарах ЦК, почав дякувати «першому». Але ця пропозиція не сподобалась багатьом присутнім, а В. Щербицький сказав: «Чого це ти дякуєш, ми ще не вирішили» (Погребняк 2006: 49). І все ж доповідь того року робив Я. Погребняк. Своєрідною артпідготовкою кадрових змін стала постанова ЦК КПРС «Про політичну роботу серед населення Львівської області» (1971 р.). Втручання центру в справи республіки сигналізувало про те, що перший секретар ЦК КПУ не здатний без «допомоги» з Москви упоратися з проблемами на ввіреній йому території. "В. Щербицький солідаризувався з Л. Брежнєвим, визнав, що боротьба з націоналізмом у республіці ведеться недостатньо, критикував вихваляння старовини. П. Шелест у спогадах назвав його виступ зрадницьким." 30 березня 1972 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС знову пролунали нападки на українське керівництво за українізацію, відсутність «реакції» на націоналізм, книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а П. Шелесту закидали, що він недостатньо інформував ЦК КПРС про ці явища. Л. Брежнєв критично відгукнувся про книгу П. Шелеста «Україно наша радянська», хоч згодом визнав, що сам її не читав, а висловився зі слів секретаря ЦК КПРС Михайла Суслова. На засіданні проявились суперечності між керівниками України. В. Щербицький солідаризувався з Л. Брежнєвим, визнав, що боротьба з націоналізмом у республіці ведеться недостатньо, критикував вихваляння старовини. П. Шелест у спогадах назвав його виступ зрадницьким (Петро Шелест… 2003: 366). Останньою краплиною, що переповнила чашу терпіння Л. Брежнєва, стала критика П. Шелестом політики розрядки. Навесні 1972 року США відновили бомбардування Північного В’єтнаму. В порту Хайфону було пошкоджено 4 радянських судна, кілька моряків загинуло. На думку деяких членів Політбюро, візит Р. Ніксона до Москви слід було скасувати. Головним противником зближення зі США був М. Підгорний, його союзником — П. Шелест. Вони відстоювали класовий підхід у зовнішній політиці, яку Л. Брежнєв вважав своєю вотчиною. Окремі члени Політбюро вирішили самоусунутись від цього протистояння, внаслідок чого позиції генсека опинились під загрозою, як і доля розрядки та перших кроків з обмеження ядерних озброєнь (Зубок 2011: 317). Л. Брежнєв, який щиро хотів досягти угоди з американцями й відвернути загрозу ядерної війни, заручився підтримкою Пленуму ЦК КПРС. 19 травня 1972 року під час Пленуму він викликав П. Шелеста у кімнату Президії й шокував пропозицією, від якої не можна було відмовитись. Лідер України мав перейти на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР. 22 травня 1972 року Р. Ніксон прилетів до Москви. А вже 25 травня П. Шелеста було зміщено з посади першого секретаря ЦК КПУ. Задля уникнення «ексцесів» до Києва зателефонував М. Суслов і наказав негайно прибути на нове місце роботи. Важко сказати, чого прагнули в Кремлі: запобігти можливій фронді на Пленумі ЦК КПУ чи не допустити зустрічі гострого на язик П. Шелеста з Президентом США. Прощальний обід пройшов напружено. В. Щербицький сказав кілька побажань, більше ніхто не вимовив ані слова (Погребняк 2006: 71). Ввечері 24-го П. Шелест виїхав потягом, а вже вранці 25-го Пленум одноголосно обрав першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицького. Візит Р. Ніксона 29–30 травня у Києві новий партійний лідер республіки приймав Президента США. Щоправда, в кадрі разом з Р. Ніксоном частіше з’являвся О. Ляшко. В. Щербицький добре вивчив «урок» свого попередника й надалі майже не втручався в зовнішню політику. На позиціях Богдана Хмельницького Головний «урок» стосувався лояльності центру. У відносинах з Кремлем В. Щербицький, за власним висловом, завжди стояв «на позиціях Богдана Хмельницького» (Горбачев 1995: 203) і до «московських бояр» ставився хоч і насторожено, але цілком лояльно. Водночас була поширена чутка, що на початку правління В. Щербицький пообіцяв не бути для України другим Кагановичем (Гончар 2004: 279, 397). Одним із перших кроків нового лідера КПУ було рішуче відмежування від «шелестівщини». На засіданні Політбюро ЦК КПУ 19–20 червня 1972 року сім з половиною годин тривало «побиття» попередника. В. Щербицький заявив, що в Україні зросли націоналістичні й сіоністські тенденції. Під приводом демократизації попереднє керівництво вело боротьбу з русифікацією, лунали заклики до зміни статусу України, до самостійності, що знаходило підтримку за кордоном і навіть у Пекіні. Секретар ЦК КПУ Ф. Овчаренко законспектував основні тези виступу «першого»: «Побачили світ низка порочних книг, фільмів, спектаклів… Не присікали щорічних маніфестацій біля пам’ятника Шевченку. Хор „Гомін“ виконував націоналістичні обряди (колядки). Спостерігається прагнення ревізії минулого, вихваляння давнини, герби, підвищити авторитет гетьманів, пристосовуючи до інтересів націоналізму. Спроби реабілітувати Мазепу, а Б. Хмельницького виставити зрадником, переглянути роль Петлюри, Центральної Ради, переоцінити роль Скрипника, Артема, протиставляючи їх. Створюється етнографічний музей-село. Запорізька Січ, а скільки ще інвалідів у підвалах… … Багатьох необґрунтовано реабілітовано (Левинський, Хвильовий, Скрипник, Шумський, Антоненко-Давидович, Винниченко та ін.)… Насильницьке впроваждення української мови (видання Пушкіна українською мовою). Трансляція футболу українською мовою по 1-й програмі. У Севастополі на пляжі все українською мовою оголошують. Становище з російською мовою погіршується» (Овчаренко 2000: 251–253). Пролунали й неприховані нападки на П. Шелеста, зокрема згадувались «катання по Дніпру» з письменниками, непоінформованість керівництва Компартії України про критику на Пленумі ЦК КПРС, особисту нескромність, публікацію книжок. Після переведення П. Шелеста до Москви в Україні розпочалось відверте цькування його прихильників. Акцент робився на ідеології та національній політиці. Апарат ЦК КПУ було показово очищено від «шелестистів». А в 1973 році з’явилася розгромна рецензія на книгу П. Шелеста «Україно наша радянська», яку було негайно вилучено з бібліотек. Безсумнівно, що критика чинного члена Політбюро ЦК КПРС могла бути ініційована лише Кремлем. І сам П. Шелест це розумів, звинувачуючи у своїх поневіряннях насамперед Л. Брежнєва й М. Суслова: «Щербицький за своєю натурою боягузливий і недовірливий, і щодо мене він би самостійно не зміг би поширювати гидоту. Це все робиться при підтримці і з санкції, навіть організації Брежнєва» (Петро Шелест… 2003: 373). "З огляду на дружні взаємини з Л. Брежнєвим проблеми України вважались негласною прерогативою генсека. Останній дуже тепло ставився до лідера КПУ, наодинці називав його «Володею», часто запрошував на свою кримську дачу." У 1970-х роках В. Щербицький був змушений активно займатись ідеологічними питаннями, хоча й не був глибоким знавцем марксизму-ленінізму. З огляду на дружні взаємини з Л. Брежнєвим проблеми України вважались негласною прерогативою генсека. Останній дуже тепло ставився до лідера КПУ, наодинці називав його «Володею», часто запрошував на свою кримську дачу. Тому всі робочі питання В. Щербицький міг вирішувати безпосередньо з Л. Брежнєвим. Чи не єдиним винятком була сфера ідеології. Хоча радянська система й передбачала, що лідер партії повинен бути ще й ідеологом і лише йому одному належало право сказати нове слово в марксизмі-ленінізмі, а інші партійні лідери, партійний апарат та вчені-гуманітарії могли лише тлумачити його думки, але оскільки Л. Брежнєв не мав ані відповідних знань, ані підготовки, то-де-факто ключову роль в ідеології у добу т. зв. «застою» відігравав М. Суслов, який за впливовістю поступово ставав другою людиною в партії й державі. Останній ставився до марксизму-ленінізму як до релігійного культу, за що заслужив серед західних радянологів прізвисько «червоний кардинал». Ставлення М. Суслова до України та її керівників завжди було настороженим. За свідченнями колишнього головного протоколіста МЗС УРСР Галини Науменко, він «таємно приставив до Щербицького людину, яка споглядала за ним і про все доповідала в Москву» («Факты и комментарии» 2015, 18 февраля). В. Щербицький (праворуч), А. Рябенко (в центрі), Л. Брежнєв (ліворуч) Вірогідно, не без втручання М. Суслова відбулось призначення секретаря ЦК КПУ з ідеології. Замість «шелестиста» Федора Овчаренка вибір було зроблено на користь Валентина Маланчука — плодовитого публіциста, доктора історичних наук, який зробив кар’єру на викритті націоналізму й привернув увагу секретаря ЦК КПРС. Всупереч офіційній позиції керівництва КПУ про торжество інтернаціоналізму в республіці, він опублікував у московських виданнях низку статей, в яких розглядав боротьбу з націоналізмом як одне з нагальних завдань партії. П. Шелест не стерпів цього, і після перевірки В. Маланчука зняли з посади секретаря Львівського обкому й перевели на посаду заступника міністра вищої освіти УРСР. Фактично це означало кінець партійної кар’єри. Від остаточної розправи його врятувала відставка П. Шелеста. Сам В. Щербицький пояснював цей вибір так: «В ЦК КПРС, наприклад, надають першорядного значення боротьбі з проявами націоналізму в республіках. Ось я й вирішив: нехай Маланчук займається націоналістами, щоб у мене голова не боліла» (Ляшко 2001: 10). В. Маланчук одразу заходився втілювати в життя сусловські ідеї про «зближення» і «злиття» націй в єдиний «радянський народ», що на практиці вилилось в ідеологічний, культурний застій та русифікацію. Російська мова, культура, історія возвеличувались як вищі у порівнянні з іншими. З 1960 по 1977 рік частка учнів російськомовних шкіл зросла з 30,4 до 41,3%, українських зменшилась з 68,7 до 57,8% (Врублевский 1993: 129). Російська мова займала панівні позиції в науці, вищій освіті, оголошувалась «другою рідною». (Автор цих рядків уже в роки незалежності користувався підручником, який називався «Родная литература».) Зростала частка книжок, виданих російською мовою, але газети й журнали залишались переважно україномовними (див. таблицю). І хоча ці процеси розпочались ще з початку 1970-х років і йшли в усіх радянських республіках, стосунки В. Щербицького з інтелігенцією зіпсувались. Багато хто сприймав 1970-ті роки як добу ідеологічного терору. Зокрема, Олесь Гончар у своєму щоденнику записав: «Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було ж! І перший нищитель мови — він, Щербицький. З садистською послідовністю виганяє українську мову з усіх нарад, установ, вузів, із радіо; в школі за русифікацію встановив учителям надбавку в 15 крб., чи то пак 30 срібляників. Як я в ньому помилявся! Як уся наша інтелігенція співчувала йому, коли, потовчений Хрущовим, він у вишитій сорочечці скаржився нам, який він нещасний…» (Гончар 2004: 81). Русифікація викликала дуже гостру реакцію в діаспорі. Під час візиту В. Щербицького до США 1985 року газета ОУН(б) називала його «різником України», звинувачувала, що «вислав тисячі українців до концтаборів, переслідував українську гельсінську групу та унеможливлював жидівську еміґрацію» («Шлях перемоги» 1985, 17 березня). В. Федорчук, щоправда, стверджував, що всі репресії проти дисидентів координувалися з Москви, а Ю. Андропов вимагав щорічно «саджати» 10–15 осіб (Газета «2000» 2007, 12 января). Цієї ж думки дотримувався і В. Семичастний (Петро Шелест… 2003: 728). Ні П. Шелест (масована загальносоюзна кампанія арештів дисидентів розпочалась у січні 1972 року, коли він ще очолював ЦК КПУ), ні В. Щербицький не мали важелів впливу на КДБ. Але й незгоди з діями «чекістів» ніколи не висловлювали. Пілатівська позиція невтручання щодо сусловсько-маланчуківської русифікації, з одного боку, дозволила В. Щербицькому підірвати авторитет П. Шелеста, а з іншого — просигналізувати Кремлю про укріплення ідеологічного фронту «радикальним інтернаціоналістом». До В. Маланчука він ставився насторожено, не допустивши його ні в члени Політбюро ЦК КПУ, ані в члени ЦК КПРС. Щойно секретар з ідеології виконав свої завдання і, прагнучи стати ідеологом загальносоюзного масштабу, почав працювати на М. Суслова через голову В. Щербицького, перший секретар ЦК КПУ зробив все, аби позбутися його. А це було не просто. Довелось плести складну інтригу. О. Капто згадував: «Щербицький, який знаходився у Кремлі на засіданні Політбюро, розшукує мене по телефону в київській поліклініці і дає розпорядження прибути до Москви, причому інкогніто. Прибув я, як було сказано, спочатку в українське постпредство, а після „задушевної“ бесіди — прямо „нагору“ на „оглядини“. Боячись, що прихильники Маланчука в Москві можуть втрутитися в хід подій, Щербицький упросив тих, хто в оргвідділі ЦК КПРС займався моїм „проходженням“, робити це без розголосу. В Києві теж це поки не оголошувалось, та й сам Маланчук нічого не знав» (Капто 2003: 107). Інформація трималась в таємниці більше як тиждень до Пленуму ЦК КПУ. Після відставки В. Маланчука відбулись деякі ідеологічні послаблення, зокрема було дозволено публікації Ліни Костенко та Василя Симоненка. В роки перебудови, коли письменники вголос заговорили про «мовний Чорнобиль», В. Щербицький визнав, що в Україні «… не створені необхідні умови для вивчення української мови усіма громадянами, що постійно мешкають у республіці, не набуло пріоритетного значення цілісне вивчення української культури…» (Кравчук 2002: 11). Головною турботою В. Щербицького було народне господарство, передусім промисловість. За роки його перебування на вищих керівних посадах в Україні в 5 разів зросли обсяги промислового виробництва, майже подвоїлась сільськогосподарська продукція, підвищився рівень життя населення, чисельність міського населення перевищила кількість селян (Народне господарство Української РСР… 1958; Народне господарство Української РСР у 1972 році… 1974; Народне господарство Української РСР у 1989 році…; 1990; див. таблицю). Однак важким тягарем була мілітаризація економіки. Холодна війна з гонкою озброєнь і досягненням військово-стратегічного паритету зі США виснажувала країну. ВПК відтягував найбільш якісні ресурси (найкраще обладнання, найбільш кваліфіковану робочу силу), а досягнення в цій сфері не завжди впроваджувалися в «цивільне» виробництво через секретність. Екстенсивні чинники розвитку промисловості вичерпувались, темпи росту економіки в 1970-ті роки стали падати. Зношеність основних фондів у чорній, кольоровій металургії, ПЕК, хімічній промисловості досягала 40–60%. Менше третини підприємств працювало на споживчий ринок, що за зростання доходів населення, породжувало товарний дефіцит. Постійно посилювалась централізація виробництва. В добу М. Горбачова в Україні було ліквідовано республіканські органи, які керували чорною металургією, вугільною промисловістю, геологією, у відання Союзу передано цементну промисловість. Уряду України було підпорядковано лише чверть державних підприємств, в основному легкої і місцевої промисловості. На думку Віталія Масола, в системі кооперації РЕВ Україні часто відводилась роль сировинного придатка, що не давало змоги розвивати фармацевтичну та медичну промисловість (Масол 1993: 16). Зростало техногенне навантаження на природу. Неоднозначною була кадрова політика В. Щербицького. З одного боку, було взято курс на омолодження кадрів. На керівні посади висувались люди 35–40 років із вищою освітою, після закінчення партшкіл, з виробничим або науковим досвідом. З іншого боку, перший секретар ЦК КПУ часто оцінював людей за першим враженням, яке важко було змінити (Врублевский 1993: 49). І якщо вже мав симпатії до людини, то «тягнув» її нагору попри недоліки. Занадто великою довірою користувались кадри, сформовані на Дніпропетровщині. Навіть існував жарт, що історія ділиться на три доби: допетровську, петровську й дніпропетровську. Часто перевага надавалась лояльним виконавцям, що призводило до браку яскравих лідерів серед керівників обкомів. Особливо це проявилося під час перебудови, коли серед партійних працівників лише одиниці наважувались виступати публічно, вести полеміку з опозиціонерами. Зокрема, на публічних дебатах із лідерами Народного руху України зробив кар’єру перший Президент України Леонід Кравчук. Основою владної системи СРСР був демократичний централізм, що передбачало централізацію влади згори донизу й водночас демократизацію її знизу догори шляхом виборності й критики. Однак останні явища мали формальний характер. На практиці існувала монополія партії й всевладдя першої особи. Республіканські організації фактично мали права обласних, попри атрибути на зразок Політбюро в Україні. Реальна влада республіканських партійних органів була обмеженою, а головні кадрові рішення ухвалювались у Москві. І хоча В. Щербицький прагнув зосередити у своїх руках всі важелі виконавчої влади в республіці, намагався усувати потенційних конкурентів, але навіть дрібні кадрові питання доводилось узгоджувати в Кремлі. Зокрема, майже 5 років знадобилось, щоби змінити керуючого справами ЦК КПУ. Не завжди просто складались стосунки між В. Щербицьким і головою Ради Міністрів УРСР О. Ляшком. Голова Президії Верховної Ради УРСР О. Ватченко вважав свою посаду не останньою і мав виходи на Л. Брежнєва, що загострило взаємини з «першим». Регулярно змінювались другі секретарі ЦК КПУ. І. Лутак, який дістався В. Щербицькому «у спадок» від П. Шелеста і якому останній дорікав за прагнення замкнути на собі всі питання, проявляв самостійність, не завжди узгоджував свої дії. В ЦК навіть ходила приказка: «Буде так, як сказав Іван Лутак» (Погребняк 2006: 71). Після зустрічі з першими секретарями райкомів Києва (наставляти керівників столичної організації вважалось прерогативою «першого») його було переведено на посаду першого секретаря Черкаського обкому. На зміну І. Лутаку прийшов перший секретар Харківського обкому Іван Соколов. Навряд чи це був самостійний вибір В. Щербицького. Імовірніше, це була вдячність Л. Брежнєва за велику кількість голосів, поданих на виборах делегатів чергового з’їзду КПРС від Харківщини проти М. Підгорного. Цей факт було використано для його відставки з посади голови Президії Верховної Ради СРСР і суміщення Л. Брежнєвим цього поста з лідерством у партії. І. Соколов проявив себе жорстким, часто грубим, і мало компетентним керівником. Згодом В. Щербицький сказав: «Я не знав добре Соколова і помилився в ньому». Але звільнити його не міг. Другого секретаря поступово позбавили всіх справ. І. Соколов хвилювався й раптово помер в 54 роки. Тоді на цю посаду В. Щербицький висунув 67-літнього О. Титаренка. Останній був виробничником і з огляду на вік не мав великих політичних амбіцій. "Відсутність у Компартії яскравих харизматичних лідерів, фахівців з ідеології, філософії, ЗМІ, здатних вести публічні дискусії, переконувати людей, зациклення партійної верхівки на економічних і виробничих питаннях в умовах гласності наближали її швидкий колапс." Немовби виправдовуючись за тривале «тримання» В. Щербицького на керівній посаді, М. Горбачов згадував, що той «придушував людей довкола себе. За нього так і не виросли в Україні хоч трохи помітні політичні лідери. Навіть зовні виглядав він такою глибою, яку важко зрушити з місця» (Горбачев 1995: 232). Цей кадровий застій болісно позначився на долі України в добу перебудови та в 1990-ті роки й відчувається дотепер. Відсутність у Компартії яскравих харизматичних лідерів, фахівців з ідеології, філософії, ЗМІ, здатних вести публічні дискусії, переконувати людей, зациклення партійної верхівки на економічних і виробничих питаннях в умовах гласності наближали її швидкий колапс. Московські ігри Із середини 1970-х років з прогресом хвороби генсека В. Щербицький розглядався як один з імовірних наступників Л. Брежнєва. Ще 1976 року напередодні вирішальної сутички з М. Підгорним голова КДБ Ю. Андропов через «кремлівського лікаря» Є. Чазова пропонував В. Щербицькому переїзд до Москви без зазначення конкретної посади. Лідер КПУ, як досвідчений політик, ухилився від цієї пропозиції, очевидно тому, що вона походила не від генсека (Чазов 1992: 137–138). Однак згодом уже Л. Брежнєв пропонував йому посаду голови Ради Міністрів СРСР після хвороби О. Косигіна. В. Щербицький начебто відмовився, а своєму помічнику пояснив це так: «Цього розбовтаного воза було вже не вивезти. Та і в московські ігри я не граю» (Врублевский 1993: 40). Очевидно, В. Щербицькому, який звик бути «господарем» великої республіки, було психологічно некомфортно погодитись на будь-який інший пост у Москві, крім генсеківського. З іншого боку, в складних ситуаціях В. Щербицький намагався уникати конфліктів. І, можливо, роль «прокуратора» України влаштовувала його більше, ніж непроста боротьба за головне кремлівське крісло з непередбачуваними перспективами. До того ж він не підтримував дружніх стосунків ні з ким з членів Політбюро ЦК КПРС, крім Л. Брежнєва. Але навіть тісні стосунки з генсеком не дозволили лідерові КПУ «пролобіювати» на високі пости в апараті ЦК КПРС своїх людей — перших секретарів Ворошиловградського, Львівського і Полтавського обкомів. У 1978 році висуванець В. Щербицького Федір Моргун програв боротьбу за посаду секретаря ЦК КПРС з сільського господарства. За підтримки М. Суслова та Ю. Андропова переможцем вийшов М. Горбачов. Іронія долі полягала в тому, що обранню Ф. Моргуна перешкодив лідер Компартії Казахстану Дінмухамед Кунаєв, котрий згадав неприємні факти роботи того в цій республіці. Прийшовши до влади, М. Горбачов відправить Д. Кунаєва на пенсію. 1978 року в кулуарах ЦК КПРС ходили чутки, що генсек показав на своє крісло В. Щербицькому і сказав: «Ось місце, яке ти займеш після мене» (Горбачев 1995: 202). Однак важко хворий Л. Брежнєв, схоже, не поспішав прощатися з владою. 1982 року знову почали циркулювати чутки про наступника. Секретарю ЦК КПРС Івану Капітонову генсек радив вирішувати всі кадрові питання з урахуванням того, що невдовзі партію очолить В. Щербицький. Навесні 1982 року Л. Брежнєв наполіг на призначенні головою КДБ СРСР В. Федорчука, який вже раніше готував ґрунт для приходу до влади В. Щербицького в Україні. (Гострослови з Луб’янки почали казати: «Ми тепер не просто чекісти, а федорчукісти».) На 15 листопада 1982 року був запланований Пленум, на якому Л. Брежнєв начебто планував перейти на церемоніальну посаду голови ЦК КПРС, а на пост генерального секретаря висунути В. Щербицького (Гришин 2010: 47). Важко визначити, наскільки це відповідає дійсності, адже 10 листопада Л. Брежнєв помер. В. Щербицькому, який перебував у Києві, було важко конкурувати з Ю. Андроповим та К. Черненком, які розпочали закулісну боротьбу за владу. Хоча, за свідченнями М. Горбачова, «напередодні смерті Леоніда Ілліча він розвинув велику активність, намагався тримати у полі зору всі події, що відбувались у верхах, регулярно передзвонювався і зустрічався з Федорчуком…» (Горбачев 1995: 233). "Стосунки з Ю. Андроповим складалися дуже непросто, і В. Щербицький ніколи не бував у його кремлівському кабінеті." Зі смертю Л. Брежнєва дніпропетровська доба в історії СРСР скінчилась. В. Щербицький одразу відчув зміни. Якщо раніше він був одним із небагатьох, з ким генсек наперед обговорював чи не кожне важливе рішення, то тепер питання з ним узгоджували постфактум. Стосунки з Ю. Андроповим складалися дуже непросто, і В. Щербицький ніколи не бував у його кремлівському кабінеті. За свідченнями помічника К. Черненка, «ветерани» брежнєвського Політбюро (серед них згадується і В. Щербицький) під час хвороби Ю. Андропова забули про конкуренцію між собою й стали чинити опір омолодженню керівництва. І генсек виявився безсилим (Прибытков 2009: 124). Так було відкрито шлях до короткого правління тяжко хворого К. Черненка. Бувши реалістом, перший секретар ЦК КПУ розумів, що втратив свій шанс. У 1985 році В. Щербицький однозначно підтримав М. Горбачова. Як відомо, на той момент він на чолі делегації Верховної Ради СРСР перебував із візитом у США. Г. Арбатов, який був членом радянської делегації і, очевидно, міг негласно наглядати за реакцією В. Щербицького, згадував, що всі члени делегації відкрито говорили, що генсеком треба обирати М. Горбачова, а після отримання звістки про його обрання не приховували радощів, попри офіційний траур за К. Черненком (Арбатов 2009: 99). На хвилях перебудови Фінальний етап життя та діяльності В. Щербицького припав на добу перебудови. І хоча в історіографії утвердилась думка, що він був радше противником реформ М. Горбачова, аніж їхнім прихильником (Д. Табачник вигадав термін «апостол застою»), а Україна являла собою «заповідник застою», лідер КПУ завжди публічно підтримував курс генсека. Звісно, відігравала свою роль партійна дисципліна й вміння «коливатися разом з лінією партії» (Якубець 2016: 201). Але не варто забувати, що початковий етап горбачовських реформ мав назву «прискорення», і йшлося насамперед про якісний стрибок завдяки науково-технічному прогресу. В. Щербицькому імпонували заклики М. Горбачова до прискорення соціально-економічного розвитку країни, інтенсифікації економіки, корінних змін управління та планування, структурної та інвестиційної політики, зміцнення організованості й дисципліни (Власенко 2009: 187). За словами Бориса Патона, лідер КПУ «не просто чекав змін. Він ініціював їх, докладав зусиль — і чималих, щоби вони настали. Щербицький з надією сприйняв ідеї перебудови, намагався допомогти новому керівництву країни знайти правильні виходи з становища, що склалося, обрати вірні орієнтири» (Володимир Щербицький… 2003: 36). В. Щербицький і М. Горбачов В Україні вже діяли республіканська рада й комітети сприяння НТП, існувала посада заступника голови Ради Міністрів, який займався впровадженням наукових розробок у виробництво, було розроблено комплекс пріоритетних республіканських програм, спрямованих на скорочення матеріаломісткості й підвищення якості продукції. Хоча все це здійснювалось через партійний апарат, бракувало економічних стимулів зацікавленості робітників у результатах праці, навіть М. Горбачов ставив за приклад досвід України, де темп зниження матеріаломісткості продукції в першій половині 1980-х років більше ніж удвічі перевищив планові завдання (Горбачев 2008: 482). Академічна наука в УРСР на кожен вкладений карбованець давала 5 крб віддачі (Врублевский 1993: 146). Публікація 1983 року книги лідера КПУ «Науково-технічний прогрес — турбота партійна», в основу якої була покладена доповідь на республіканських зборах партійно-господарського активу в квітні 1982 р., свідчить про пріоритети цього керівника і пояснює його реакцію на початок перебудови: «Та ми таку перебудову в республіці вже давно здійснюємо» (Врублевский 1993: 220). До речі, в Москві так і не змогли провести Пленум про науково-технічний прогрес, відкладаючи його щороку. Лише в червні 1985 року відбулася нарада в ЦК КПРС із доповіддю М. Горбачова. "Основним завданням перебудови генсек вважав політичні процеси, а В. Щербицький — економіку й науково-технічний прогрес." Згодом, коли прискорення не дало швидких результатів, М. Горбачов переніс реформаторські акценти в політичну сферу. Основним завданням перебудови генсек вважав політичні процеси, а В. Щербицький — економіку й науково-технічний прогрес. Перший секретар ЦК КПУ не сприймав другого етапу перебудови, і з часом прийшло розчарування в М. Горбачові. На думку В. Масола, В. Щербицький раніше від багатьох інших зрозумів, що перебудова «як процес удосконалення соціалізму стала підмінятися його поступовим демонтажем, скочуванням країни до „нерегульованого ринку“» (Масол 1993: 66). «Необхідно пам’ятати, що невидима рука ринку — це сліпа рука», — казав він своїм помічникам (Врублевский 1993: 218–219). Особисті якості В. Щербицького — людини послідовної, з вірою в непорушність рішень партії, трудоголіка, чиїм гаслом було «треба менше базікати, а перти плуга» (Володимир Щербицький… 2003: 85, 123), штовхали його до конфлікту з генсеком, за яким закріпилось прізвисько «птаха-говорун». А політичний досвід і схильність до фабіанства підказували тримати свої думки при собі. Чорнобильська катастрофа завдала В. Щербицькому удару, від якого він не зумів оправитись. І хоч його провина зводилась до недооцінки масштабів аварії й проведення демонстрації 1 травня 1986 року, політичні наслідки були колосальними. Важко сказати, чи усвідомлював він масштаби трагедії, адже ЧАЕС перебувала в союзному підпорядкуванні, союзні урядовці й столичні вчені закидали керівництву УРСР панічні настрої, продовжували говорити про швидкий запуск нових енергоблоків, а проведення демонстрації вимагав сам М. Горбачов. За її зрив генсек погрожував В. Щербицькому втратою партквитка (Врублевский 1993: 210–211). Історик Ю. Шаповал вважає, що в той час у В. Щербицькому «переміг політик, якого життя навчило мовчати і „не висовуватись“» (Шаповал 2003: 126). Демонстрація відбулась, попри те, що вночі вітер змінив напрямок і радіоактивна хмара пройшла над Києвом. Родини керівників України, зокрема й першого секретаря, теж перебували на Хрещатику. Це було щось схоже на жертву, яку радянські правителі приносили в ім’я єдності з народом у скрутні часи (трагічна доля дітей Й. Сталіна, М. Хрущова в роки війни). Лише в червні 1989 року під тиском громадськості В. Щербицький звернувся до ЦК КПРС з вимогою припинити розміщення в Україні нових атомних станцій. 1 травня 1986 року в Києві Хоча радянська командно-адміністративна система дозволила швидко мобілізувати всі сили на ліквідацію аварії (уже вночі 26 квітня розпочались мобілізація автотранспорту, підготовка до евакуації Прип’яті), організувати переселення, збудувати житло для переселенців, вивезти із зони ураження 250 тисяч школярів, Чорнобиль досить швидко перетворився на політичний чинник, дав старт не одній вдалій і довготривалій політичній кар’єрі й став сприйматись як наслідок існування радянської політичної системи з породженою нею абсолютною владою та ідеологічною монополією центру, ігноруванням альтернативних думок, приховуванням інформації від громадян. Як стверджує французький дослідник Ж.-П. Дюпюї, Чорнобиль не став уроком для всього світу, тому що катастрофу визнали «радянською, а не ядерною» (Dupuy 2007: 244). В. Щербицький до останнього боронив монополію Комуністичної партії на владу, чинив перепони створенню Народного руху України, у якому вбачав альтернативну партію й політичного конкурента. Ініціатори створення Руху на той час запевняли, що він підтримуватиме перебудову й спрямований «на реалізацію ленінської концепції соціалізму» (Провісники… 2009: 20). В лютому 1989 року під час приїзду М. Горбачова до Києва група письменників, особливо О. Гончар і Д. Павличко, поставила питання, що КПУ заважає їм поширювати демократію і гласність, створити Рух. М. Горбачов запитав: «У чому справа, Володимире Васильовичу? Люди ж хочуть працювати на перебудову…». В. Щербицький витримав паузу і досить жорстко відповів: «Це вони Вам так кажуть, Михайле Сергійовичу. А нам тут, на місці, видніше, що до чого» (Кравчук 2002: 13–14). Після обіцянки генсека, що партія не чинитиме перешкод створенню Руху В. Щербицький вперше попросив про відставку. М. Горбачов умовляв залишитись. Але на проведення Установчих зборів Руху перший секретар ЦК КПУ погодився лише тоді, коли питання його відставки вже було вирішене. Вона відбулась 28 вересня 1989 року з усіма належними почестями. Л. Кравчук стверджував, що М. Горбачов побоювався одного із «зубрів» Компартії, тому з його виходом на пенсію відчув певне полегшення (Кравчук 2002: 13). Можливо, генсек не наважувався змістити В. Щербицького й з огляду на масові заворушення в Алмати після відставки іншого національного лідера брежнєвського розливу Д. Кунаєва («Желтоксан»). На думку В. Литвина, політичне довголіття В. Щербицького було зумовлене міцністю його позицій в республіці, стабільністю ситуації, відносно добрим забезпеченням населення продовольством і товарами, особистою скромністю лідера КПУ в порівнянні з його колегами з інших республік (Литвин 2000: 19). В. В. В. Щербицький був справжнім трудоголіком, який рідко міг переключитись на що-небудь інше. На роботу приходив о 9-й, йшов після перегляду програми «Час» (починалась о 21-й). Але після 19-ї намагався не турбувати підлеглих. Навіть традиційні спільні обіди членів Політбюро та секретарів ЦК КПУ використовувались для узгодження робочих питань. З 45 днів відпустки відпочивав місяць. Але й під час відпочинку практикував поїздки та зустрічі. Бувши доволі жорстким керівником, В. Щербицький полюбляв тримати підлеглих «у тонусі», часто критикував (хоча, на відміну від попередника, уникав «крутих» розмов і «накачок», рідко підвищував голос), але завжди підтримував тих, хто добре справлявся з роботою. З колегами та підлеглими В. В. (так називали В. Щербицького в апараті ЦК КПУ) підтримував рівні ділові стосунки, але близько не сходився. Лише одного разу невдовзі після обрання першим секретарем ЦК КПУ він запросив на межигірську дачу О. Ляшка та І. Лутака з дружинами. Після обіду оглянули будівлі, сад оранжерею. О. Ляшко згадував: « — Як ви думаєте, звертається до нас господар, — якщо ось так щодня обходити ці володіння, чи залишиться час для роботи? — Навряд чи, — відповіли ми в один голос, не розуміючи ще, куди він хилить. — А ось Петро Юхимович знаходив…» (Ляшко 2001: 12). В. Щербицький із донькою Як вище зазначалося, такої ж «аудієнції» був удостоєний голова КДБ УРСР В. Федорчук. Однак згодом лідер КПУ зробив усе, щоб відгородити свій побут і сімейне життя, яке робота усунула на другий план, від зайвих очей. Про це чимало написано в мемуарах та публіцистиці. І хоча більшість авторів вважають В. Щербицького прибічником патріархальної родини, на наш погляд, це не зовсім справедливо. Його дуже дратувала Раїса Горбачова, яка дозволяла собі втручатися в розмови керівників держави, могла відчитати члена Політбюро ЦК КПРС телефоном і навіть «поперлась» (вислів самого В. В.) на засідання Політбюро ЦК КПУ. Але варто пам’ятати, що дружина лідера Компартії України Аріадна (Рада) Щербицька, на відміну від супутниць життя більшості керівників СРСР, не була домогосподаркою, а мала роботу — викладала російську мову і літературу в школі. В часи, коли гендерна нерівність була звичною навіть на Заході, окремі жінки займали високі пости в Україні: Марія Орлик була заступником голови Ради Міністрів, а Валентина Шевченко очолювала президію Верховної Ради. "В. Щербицький був проти того, щоб керівники справляли приватні будинки, дачі, машини. Через це можна було втратити не лише посаду, але й партквиток." За роки керування республікою В. Щербицький прагнув позбутися обтяжливих партійних ритуалів, які забирали багато часу й коштів. Зокрема, скасував зустрічі першого секретаря на кордоні областей з традиційним застіллям, зустріч Нового року керівниками республіки. На спільне святкування члени Політбюро, секретарі ЦК, заступники голови Ради Міністрів з дружинами збирались лише 1 травня і 7 листопада в Заліссі. В. Щербицький був проти того, щоб керівники справляли приватні будинки, дачі, машини. Через це можна було втратити не лише посаду, але й партквиток. Не схвалював лідер КПУ і прагнення високопосадовців навчатися в аспірантурі й захищати дисертації. Сьогодні добре відома ціна таким «аспірантам» і таким «дисертаціям», левову частку яких люди, чиє прізвище стоїть на обкладинці, не тільки не писали, але й не читали. На відміну від республік Середньої Азії та Закавказзя, партійна верхівка України не була корумпованою. Одним з улюблених висловів В. Щербицького був: «А що скажуть люди?» Так він мотивував відмови різноманітним прохачам. Більшість мемуаристів свідчать про особисту скромність В. Щербицького й невибагливість у побуті. Як усі люди, що пережили воєнне лихоліття, він був надзвичайно ощадливим і навіть стежив, щоб у квартирі не горіло даремно світло. Аргумент був залізний: «Лампочка горить — шахтар працює». Крім квартири, родина Щербицьких мала в користуванні дачу в Межигір’ї, де було споруджено двоповерховий будинок. У 2007 році його знесли за розпорядженням В. Януковича. З часом надмірна любов до почестей та орденів, яка розвинулась у Л. Брежнєва, не могла не накласти відбиток і на його соратників. Перший секретар ЦК КПУ, який раніше дивувався, навіщо потрібні звання двічі Героїв (Ляшко 2001: 279), згодом не заперечував проти вручення йому другої золотої медалі «Серп і Молот», встановлення прижиттєвого бронзового бюста й присудження Ленінської премії у галузі ракетобудування. І хоча публічно нагороди вдягав рідко, вочевидь, сприймав їх як щось належне за статусом. Вагомий внесок зробив В. Щербицький і у формування в Україні «культу особи» Л. Брежнєва. Крім роботи, мав пристрасну любов до голубів та спорту, особливо до футболу і київського «Динамо». Саме за підтримки В. В. у «Динамо» розпочалась ера В. Лобановського, коли було зламано гегемонію московських клубів у радянському футболі, здобуто почесні європейські трофеї — двічі Кубок володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЄФА (1975). Ці успіхи стали наслідком, зокрема, й чудового матеріального та кадрового забезпечення київського клубу. Щоправда, інші українські команди скаржились, що Київ забирає в них найкращих футболістів. Бувши пристрасним уболівальником, В. Щербицький сам спортом особливо не займався, а на пораду Б. Патона грати в теніс, перша особа республіки здивовано відповіла, що не має місця для таких занять. Полювання для В. Щербицького було лише необхідним ритуалом, оскільки це було захопленням М. Хрущова, Л. Брежнєва і П. Шелеста. Згодом він взагалі перестав їздити на полювання. У характеристиках 1950-х років вказувалось, що В. Щербицький має «запальний» характер. Але після хрущовської «опали» він став дуже закритою людиною й намагався тримати всі хвилювання в собі. Через це відчував постійну втому, перенапруження. В останні роки спостерігав крах всього того, в що вірив, тому часто зривався на підлеглих, переривав доповідачів, але все це відбувалось не публічно, у вузькому колі. З часом почали даватися взнаки хвороби. В. Щербицький мав проблеми з серцем, виразку шлунку, після Чорнобиля почав кульгати. До того ж він багато палив і рідко звертався до лікарів. Непублічність, яка тривалий час допомагала йому триматись при владі, на завершальному етапі перебудови перетворилась на недолік. В умовах кризи й поступової дезінтеграції СРСР перспективу мали ті партійні лідери республік, які взяли курс на спочатку економічну, а потім й політичну суверенізацію, відкинувши марксизм-ленінізм. Для В. Щербицького такий «транзит» з огляду на відданість ідеям комунізму та тривале перебування на «позиціях Богдана Хмельницького» навряд чи був можливим. Він не уявляв Україну поза межами Радянського Союзу. Існує думка, що для неупередженої оцінки діяльності людини має пройти п’ятдесят років після її смерті. Але в Україні, де не стихають історичні баталії, а історія все ще залишається політикою, оберненою в минуле, либонь, і ста років замало. Таблиця Основні показники розвитку України в роки перебування В. Щербицького на вищих керівних посадах Показник 1957 1972 1989 Населення Кількість населення, млн. осіб 40,4 48,2 51,7 Кількість народжених на 1000 осіб 20,4 15,5 13,3 Кількість померлих на 1000 осіб 7,3 9,2 11,6 Очікувана середня тривалість життя при народженні: Чоловіки Жінки 64,4 70,3 66,2 74,1 65,9 75,0 Рівень урбанізації, % за переписом 1959 р.: 45,7 за переписом 1970 р.: 54,5 за переписом 1989 р.: 66,7 Рідна мова: українська, % російська, % за переписом 1959 р.: 73 24,3 за переписом 1970 р.: 69,4 28,1 за переписом 1989 р.: 64,7 32,8 Видобувна і важка промисловість Виробництво електроенергії, млрд. кВат-год. 39,5 158,4 297 Вугілля, млн. т 152,4 211,2 192 Нафта (включаючи газовий конденсат), млн. т 0,9 14,5 5,4 Газ природній, млрд. м3 6 67,2 30,2 Чавун, млн. т 18,5 43,1 47,4 Сталь, млн. т 19,6 49,2 56,5 Металорізальні верстати, тис. шт. 17,7 32,5 29,1 Трактори, тис. шт. 74,1 125,5 130,7 Цемент, млн. т 5,5 18,7 23,5 Інфраструктура Довжина автомобільних шляхів з твердим покриттям, тис. км 39,7 102 154,7 Експлуатаційна довжина залізниць, тис. км 20,7 22,1 22,7 Виробництво товарів народного споживання Телевізори, тис. шт. 11,8 2142,4 3572 Холодильники, тис. шт. 60,7 544,2 882 Велосипеди мотоцикли і мопеди, тис. шт. 788 988,9 1080 Пральні машини, тис. шт. 7,3 182,8 651 Електропилососи, тис. шт. …** 471,6 905 Фотоапарати, тис. шт. 243,3 260 313 Взуття, млн. пар 54,6 152 193,7 Забезпеченість населення предметами культурно-побутового і господарського призначення, шт. на 1000 осіб Годинники 676* 1195 1697 Телевізори 17* 192 322 Фотоапарати …** 67 114 Холодильники і морозильники 7* 107 288 Пральні машини 13* 155 205 Електропилососи 5* 37 144 Легкові автомобілі …** …** 60 Мотоцикли і моторолери 9* 19 50 Велосипеди і мопеди 128* 166 200 Швейні машини …** 142 176 Сільське господарство і харчова промисловість Зернові і зернобобові культури, млн. т 24,8 32,6 53,1 Урожайність зернових культур, ц/га 15 21,2 34,7 Картопля, млн. т 22,2 22,1 19,3 Овочі, млн. т 4,2 5,9 7,4 Цукрові буряки, млн. т 26,9 49,6 51,9 Насіння соняшника, млн. т 1 2,4 2,8 Плоди і ягоди, млн. т 1 2,1 2,5 Виноград, млн. т 0,2 0,7 0,7 Велика рогата худоба, млн. голів 15,1 22,7 25,6 Свині, млн. голів 13,9 19,6 19,9 М’ясо в забійній вазі, млн. т 1,9 3,2 4,4 Молоко, млн. т 13 19,3 24,4 Середній удій молока від 1 корови, кг …** 2213 2835 Цукор-пісок, млн. т 3 5,5 7 Масло, млн. т 0,15 0,28 0,44 Олія, млн. т 0,4 0,9 1 Яйця, млрд. шт. 5,8 10,5 17,3 Ковбасні вироби, млн. т …** 0,5 0,8 Вилов риби та морепродуктів, млн. т …** 0,9 1,1 Кондитерські вироби, млн. т 0,3 0,6 1 Споживання продуктів харчування на душу населення за рік, кг М'ясо і м’ясопродукти 42* 55 69 Молоко і молочні продукти 230* 304 363 Яйця, шт. 137* 177 282 Риба і рибопродукти 9,7* 15,2 18 Цукор 26,9* 42,7 46,3 Олія 6* 8,1 11,4 Картопля 174* 153 129 Овочі і баштанні 89* 110 119 Хліб і хлібні продукти 163* 153 137 Будівництво Введено в дію загальної (корисної) площі житлових будинків, млн. м2 15,3 18,9 19,5 Кількість збудованих квартир, тис. 351 379 328 Кількість осіб, які одержали житлову площу або збудували власне житло, млн. 1,6 1,7 1,5 Житловий фонд в середньому на одного мешканця, м2 …** 12,2 17,6 Введено в дію загальноосвітніх шкіл, в них тис. місць 419 503 376 93,7 251,8 192,4 Введено в дію лікарняних закладів і амбулаторно-поліклінічних закладів, тис. ліжок 4,3 10,1 8 Освіта Школи 34111 28769 21672 Кількість учнів, тис. 5863,8 8377,4 7094 Кількість учителів, тис. 369,9 483,9 527 Дошкільні навчальні заклади, тис. 5,3* 15,1 24,4 Кількість дітей у дошкільних закладах, тис. 399,4* 1574,2 2636 Кількість середніх спеціальних навчальних закладів 590 747 738 Кількість учнів у середніх спеціальних навчальних закладах, тис. 359,3 792,3 776,6 Кількість вищих навчальних закладів 138 140 147 Кількість студентів вищих навчальних закладів, тис. 367,2 802,9 888,8 Культура Бібліотеки, тис. 34,2 27,2 25,7 Професійні театри 68* 72 118 Музеї 124 147 204 Кіноустановки, тис. 11,2 28,6 27,8 Книжки (друк. один.), тираж, млн. примірників, у т. ч. українською мовою 7889* 9441 8449 113,1* 140,2 190 79* 93,3 95 Журнали, річний тираж, млн. прим., у т. ч. українською мовою 369* 468 203 44,8* 210,4 173 37,7* 190,4 152 Газети (видання), разовий тираж, млн. прим., у т. ч. українською мовою 3280* 2039 1763 10,4* 22,4 24 7,5* 15,3 16 Охорона здоров’я Кількість лікарів, тис. осіб 73,3 140,6 226,2 на 10000 осіб 18,1 29,2 43,9 Кількість лікарняних ліжок, тис. 282,6 537,4 694,8 на 10000 осіб 70 111,4 134,7 Санаторії і будинки відпочинку, в них ліжок, тис. 605 681 838 98,5 179,9 268 Примітка. * – дані за 1960 рік ** – дані відсутні. Посилання
  3. Щербицький Володимир Васильович Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (17 лютого 1918, Верхньодніпровськ — 16 лютого 1990, Київ) — український радянський партійний і державний діяч. Народився 17 лютого 1918 року в селянській родині. У 1934 — 1935 р. — інструктор, пропагандист Верхньодніпровського районного комітету ЛКСМУ Дніпропетровської області. Навчався на механічному факультеті Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком, заступником головного механіка Верхньодніпровського дослідного заводу. Член ВКП(б) з 1941 року. У липні 1941 — 1942 р. — навчання у Військовій академії хімічного захисту. У 1942 — 1946 р. — служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу. У 1946 — 1948 р. — завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе. Від 1948 року на партійній роботі. У січні — серпні 1948 р. — завідувач організаційно-інструкторським відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області. У серпні 1948 — грудні 1951 р. — 2-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області. У грудні 1951 — серпні 1952 р. — партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У серпні 1952 — лютому 1954 р. — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області. У лютому 1954 — грудні 1955 р. — 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955 — грудні 1957 р. — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1957 — травні 1961 р. — секретар ЦК КПУ. 28 лютого 1961 — 28 червня 1963 р. — голова Ради Міністрів Української РСР. У липні 1963 — грудні 1964 р. — 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ. У грудні 1964 — жовтні 1965 р. — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. 15 жовтня 1965 — 8 червня 1972 р. — голова Ради Міністрів Української РСР. 25 травня 1972 — 28 вересня 1989 р. — 1-й секретар ЦК КПУ. З вересня 1989 — на пенсії. Член Ревізійної Комісії КПУ у 1952 — 1954 р. Кандидат в члени ЦК КПУ у 1954 — 1956 р. Член ЦК КПУ у 1956 — 1990 р. Член Президії (Політбюро) ЦК КПУ у грудні 1957 — вересні 1989 р. Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1956 — 1961 р. Член ЦК КПРС у 1961 — 1990 р. Кандидат у члени Президії (Політбюро) ЦК КПРС у жовтні 1961 — грудні 1963 р і у грудні 1965 — квітні 1971 р. Член Політбюро ЦК КПРС у квітні 1971 — вересні 1989 р. Депутат Верховної Ради УРСР 4-11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5-11-го скликань. З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. Народний депутат СРСР у 1989 — 1990 р. Пам'ятник у Верхньодніпровську З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисидентства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою . На роботі Щербицький спілкувався виключно російською. Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР . Правління Щербицького припало переважно на період розвиненого соціалізму , в цей час радянська економіка, переважно завдяки налагодженню постачання сировинних енергоносіїв до Західної Європи, функціонувала більш-менш стабільно, тому рівень життя жителів СРСР виріс, у порівнянні з попередніми періодами. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за типовими проектами , великі міста забудовувалися цілими мікрорайонами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі соцреалізму, що мали пропагандистське значення для диктатури компартії. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.), музей В. Леніна , хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі на честь Жовтневого перевороту , здійснено реконструкцію Хрещатика . Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо» . Депутат Верховної Ради від Верхньодніпровського виборчого округу. 28 вересня 1989 Щербицький пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став Володимир Івашко . У сучасному Дніпропетровську його іменем названо вулицю (з лютого 2003 р.). Помер у 1990 році у Клінічній лікарні «Феофанія» , офіційно від запалення легенів , за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.
  4. Кримський бандерівець

    Новости Крымнаша. Выпуск #1189 за 17.02.2018 «Пока россия существует, мира на этой планете не будет!» 17.02.2018 1. Во время Мюнхенской конференции по безопасности Порошенко провел встречу с делегацией Конгресса США, в ходе которой стороны скоординировали дальнейшие шаги по усилению международного фронта относительно деоккупации Крыма и осудили намерение россии провести выборы путина в Крыму https://zn.ua/POLITICS/poroshenko-i-chleny-kongressa-ssha-v-myunhene-skoordinirovali-shagi-po-deokkupacii-kryma-275650_.html (фото). 2. Прокремлевские крымские татары намерены обратиться к Германии с требованием компенсировать ущерб, нанесенный немецко-фашистскими оккупантами в годы т.н. “ВОВ”. К российским оккупантам, которые проводят репрессии против крымскотатарского народа, и к совкам, которые депортировали крымских татар после Второй мировой войны, у этих тварей вопросов нет http://primechaniya.ru/home/news/fevral_2018/krymskie-tatary-sobirayutsya-trebovat-ot-germanii-zaplatit-za-ushherb-ot-fashistov/ 3. В Симферополе оккупанты согнали на площадь крымскотатарскую ватную молодежь на якобы “спонтанный флешмоб в поддержку путина”. Ватники стояли в футболках с изображением ботоксной крысы и надписью: “Путин алдгъа” (“Путин вперед”). А в это время десятки репрессируемых представителей их народа сидят в гетто, убиты или похищены. Оккупанты заявили, что вышло 100 человек. Я насчитал аж около 20-ти. Крымский татарин прокомментировал этот безумный шабаш: “В так называемый ВУЗ КФУ Вернадского пришло письмо: выделить 10 человек для патриотической акции (с). Такие же письма отправили по филиалам. Но это никого не оправдывает”. Ватники, в следующий раз захватите и портреты Сталина, чтобы если уж на дно, то с полным погружением! Позор! https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964818867871731712 (фото). 4. Новости военной базы и загнивания США: “Что бабахнуло в Молодежном?? Взрыв такой был? Кто знает?”, “Рванули пуканы у патриотов, когда узнали, что правительство вложило в экономику США ещё 16 миллиардов долларов. А всего уже — более 100 миллиардов вложено!!!” https://twitter.com/KrimRt/status/964789899659530241 (скрин). 5. Феодосия. Страховая медицина и надежный энергохвост: “Сегодня дочь наблюдала в нашей поликлинике такую картину. Предобеденное время. Коридор 3-го этажа заполнен больными, в основном пожилыми. Даже в проходе стояли, присесть негде. Пришла дама (медицинский работник) и выключила свет во всем коридоре 3-го этажа. Люди стали возмущаться, т.к. там большие окна только в концах коридора, а основная масса, человек 30-40, была как раз в середине. На их возмущение она ответила, что достаточно дневного света и ЭКОНОМИТЬ надо электроэнергию!!! Люди стали говорить, что мы как в подвале. На что было заявлено: Не хотите, чтобы было как в подвале, идите в частную медицину!!! Складывается впечатление о СТРАХОВОЙ медицине, как о наказании БОЛЬНЫХ. Да, много отчетности! Мало врачей! Много ответственности, за которую врачи хотят получать зарплату, но отвечать — нет! Страховая медицина — она существует на НАШИ деньги!” https://twitter.com/KrimRt/status/964800840849657856 (скрин). 6. Очередной медицинский восторг и констатация регресса от севастопольской ватки: “Ищу хорошего ЛОР-специалиста. Не важно где и сколько стоит, главное — специалист в этой области, который действительно вылечивает людей, а не залечивает. Столкнулась с Лор-отделением 1-ой горбольницы. Сказать КОШМАР — это ничего не сказать. Очень жаль, что мы ещё в далеком-далеком регрессе” https://twitter.com/Kosstik8/status/964791470355083266 (скрин). 7. В Феодосии продолжаются блэкауты: “Какого … отключают свет сегодня?”, “Счас тебе ещё воду и интернет отключат, чтобы не жаловался. По IP вычислят” https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964829650324254720 (скрин). 8. Не нравятся предателям-морякам крымские аусвайсы: “Ребята, с шенгеном не все так просто!!! Мне его второй раз не открыли французы. Написали, что мой паспорт не соответствует требованиям. Каким??? Да куй его знает! Корефану не открыли немецкий шенген — причина та же. Но самое интересное, что вернули консульский сбор и никаких печатей об отказе в загран не лепили. Благо, сели с ним в Гамбурге по транзитной визе, а так бы лапу сосали. Прописка у меня и у корефана материковая! Загран у меня севастопольский, у друга — материковый! А вот паспорта гражданские — наши, крымские! Прихожу с рейса — делаю порчу гражданского. Впесту такие приключения” https://twitter.com/Kosstik8/status/964595642726264832 (скрин). 9. Кубано-крымская любовь: “Захожу в маленький магаз в Краснодаре. Ну, не СельПО, но и не Настенька. Товара на 950 руб. Даю 5000 — нет сдачи. Меня начинают стыдить, что все с картами Сбербанка ходят, а я с деревни. Вот представляете, что я кубанцам выдал про Крым, Сбербанк, Грефа и самого… Ни один обыватель не возразил… P.S. Карта Мир=России у них не работала”, “А в Краснодаре вообще очень боятся купюр в 5 тыс и 200 руб с Севастополем. Невестка в общепите работает. Начальство запретило их брать у покупателей!” https://twitter.com/Kosstik8/status/964597331000782848 (скрин). 10. Украсть здание у “Киевстара” в Симферополе у них получилось, а закрасить надпись — денеХ не хватило https://twitter.com/wasily_crimea/status/964611013608988673 (фото). 11. Единственное, что успешно строит россия в Крыму, это заборы. Но крымчане никак не оценят сию благость: “Жители Феодосии, осветите ситуацию по автостанции с забором! Летом же будет ж….!!! Пусть больше людей выскажут свое мнение!”. Ответы: “Привыкайте к заборам. Если путен еще на один срок пройдет, то забором обнесут все, что только можно”, “Ну, если путЕн, то тогда, конечно, обнесут”, “Ага, террористам автовокзал в Фео нужен, особенно им забор должен помешать!”, “Ну, если вдруг…, в клетке больше жертв будет” https://twitter.com/KrimRt/status/964801773805408257 (скрин). 12. Раздражают эти запреты Роскомнадзора. Приходится постоянно VPN включать. Информационный геноцид. 13. Севастополь. Я НИКОГДА и НИГДЕ прежде не видел, чтобы какая-либо власть столько сил тратила на рекламу “выборов”. Когда всех от этого начнет тошнить? 14. Хочу посмотреть на совкового патриота, которому дадут выбрать всё, что нужно для жизни на необитаемом острове, но только ОДИН раз. Сколько будет выбрано отечественного производителя? P.S. Закончу сегодняшний выпуск сообщением из Керчи: “Сегодня попал на рынок… Игрушками с люльки воспитываем мясо для царя? Т-90, С-400, Искандеры и прочая хрень… Стране-404 мало, что их мясо крошат по миру, а скоро придет время, что и за российский паспорт будут рожу бить. Не понимаю матерей в мокшанской империи и наших ватников. Для чего вы растите сыновей? Для удобрения в Украине, Сирии, Грузии??? Пока россия существует, мира на этой планете не будет!”. КРЫМский бандеровец
  5. Анекдоти

  6. Анекдоти

  7. Ціни на паливо

    17.02.18 11:25 Мережі АЗС масово знижують ціни на бензин і автогаз З 15 до 16 лютого включно низка мереж АЗС знизила ціни на бензин, дизпаливо і скраплений газ. Як інформує Цензор.НЕТ, про це порталу enkorr повідомили в "Консалтинговій групі А-95" із посиланням на дані оперативного моніторингу ринку. Зокрема, мережа SUN OIL знизила ціни на бензини марок А-92 на 0,5 грн/л, всі інші марки бензинів і ДП - на 1 грн/л. У мережі UPG пальне подешевшало на 30-40 коп/л, а на станціях "БРСМ-Нафти" - на 3-21 коп/л. У мережі "Авіас" бензин марки А-92 подешевшав до 27,95 грн/л, А-95 - до 28,45 грн/л, А-95+ - до 28,95 грн/л, а дизпальне - до 26,50 грн/л. На станціях "Укрнафти" ціни на бензин А-92 знизилися до 29,00 грн/л, на А-95 - до 28,50 грн/л, на А-95+ - до 29,00 грн/л, на дизпаливо - до 26,50 грн/л. Такі мережі, як "Автотранс", "Надія", Luxwen, "Кворум", "БРСМ-Нафта", ZOG, "Укргазвидобування", Mango, "Катрал" і "Нефтек", знизили ціни на 20-50 коп/л. Середні ціни у країні 16 лютого знизилися на 21-25 коп/л. Також із 15 на 16 лютого вартість скрапленого газу в низці мереж АЗС знизилася на 1-40 коп/л. Зокрема, в мережах "Нефтек" і "Рур Груп" вартість автогазу знизилася на 40 коп/л - до 13,29 грн/л і 13,19 грн/л відповідно. У мережі UPG ЗВГ подешевшав до 13,10 грн/л (-20 коп/л), в мережі "Автотранс" - до 13,03 грн/л (-20 коп/л). На 1-30 коп/л знизилися ціни на станціях AMIC, "БРСМ-Нафта", SUN OIL, Luxwen і "Надія". Середня ціна ЗВГ по Україні 16 лютого становила 13,33 грн/л (-2 коп/л). Руководитель GT Group Владислав Колодяжный ранее отмечал, что февраль и март – это самый низкий сезон потребления сжиженного газа, в этот период происходит падение цен, и нынешний год не станет исключением. "При условии, что курс национальной валюты останется в текущих пределах, можем ожидать падения цен в диапазон 18 500-19 000 грн/т уже на следующей неделе, – прогнозирует руководитель GT. – Чуть позже ожидаем снижения в рознице на 50-70 коп./л".
  8. Приєднуюсь до поздоровлень! Мої вітання!!!
  9. Колектив форуму "Моя Верхньодніпровщина" поздоровляє з Днем народження Юлия (32)
  10. Останній тиждень
  11. Йдемо у "мінус"

    734
  12. Йдемо у "мінус"

    735
  13. Антизомбі

    Антизомби — выпуск от 16.02.2018 Скачать видео
  14. Кримський бандерівець

    Новости Крымнаша. Выпуск #1188 за 16.02.2018 «Идём на дно под бурные аплодисменты» 16.02.2018 1. Основной персонаж стороны обвинения в “ялтинском деле Хизб ут-Тахрир” — оперативник ФСБ Александр Компанейцев, ранее работавший в СБУ, но предавший Украину. Над крымчанами продолжается судилище в россии https://15minut.org/news/176010-osnovnoj-personazh-storony-obvineniya-v-yaltinskom-dele-hizb-ut-tahrir-operativnik-fsb (фото и подробности). 2. Оккупанты приговорили фигуранта “дела украинских диверсантов” Андрея Захтея к 6 годам и 6 месяцам колонии строгого режима и штрафу 220 тысяч рублей (около 105 тысяч гривен). Другой фигурант этого дела Евгений Панов остается в СИЗО до 9 апреля 2018 года. Все подробности этого сфабрикованного дела, сопровождающегося пытками заключённых, читайте по ссылке https://www.svoboda.org/a/29043225.html 3. Оккупанты предлагали жителю поселка Курман (Красногвардейское) Айдеру Ибрагимову подписать документ, по которому он бы взял на себя “ответственность за организацию одиночных пикетов” 14 октября 2017 года. По его словам, в документе графа с именем и отчеством была пустой, поэтому “эту бумажку будут носить каждому, пока ее кто-то не подпишет” https://ru.krymr.com/a/news/29043706.html 4. Вчера оккупанты провели учения по нанесению ударов крылатыми ракетами по материковой территории Украины из воздушного пространства оккупированного Крыма и со стороны наших восточных границ http://www.sobytiya.info/news/rossiya-trenirovalas-bombit-ukrainu-v-nebe-nad-krymom 5. Севастополь. На Ялтинском кольце и на трассе в районе Верхнесадового стоят полицаи с автоматчиками. Ловят мифических диверсантов. Шмонают машины. Хорошая у них забава — сами придумывают врагов, сами с ними борются. И вроде работать не надо, и при важном деле! (прим. Аналогичные шмоны сегодня были на въездах в Симферополь. Останавливали в основном грузовой транспорт). 6. Геноцид налицо: оккупанты сообщили, что в 2017 году Севастополь перегнал Москву по количеству жалоб на медиков. Процветаем семимильными шагами. Наскакали на Нахимова? Намахали триколорами? Оккупационные войска радостно встречали? Жрите, твари! https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964212964663484418 (фото-скрин). 7. Столкнулся косвенно с крымской медициной. Платной. Принцип такой: проходи, ложись, сдохни. Если что-то серьезнее гриппа, езжайте на материковую Украину. Иначе — хана, если нет знакомых врачей и много денег. Хотя и это не гарантия. 8. “Ягода манила”. Советская певичка ртом Валентина Легкоступова сменила Канары на отдел культуры Феодосии. А борьбу с мусором в Севастополе возглавил олимпийский призер из Барнаула Андрей Гречин http://primechaniya.ru/home/news/fevral_2018/yagoda-manila-otdel-kultury-feodosii-vozglavila-pevica-legkostupova/ (фото). 9. Легкая степень экстремизма про дороги, которые до оккупации были лучше: “Дорогие власти! Пожалуйста, сделайте дороги в Евпатории! Ну уже просто стыдно! Даже ямки не заделывают! Столько денег осваивается, сколько не смогли освоить. Почему же вообще не уделяется внимание дорогам?! Сами же по городу катаетесь! Аноним”. Ответы: “(Пишет ватница высшей степени упоротости, истинная путинская рабыня) Если вам не нравится, то какого вы здесь живёте?! А то город им гамно, работы нет и т.д. Но все здесь живут!!! Дороги не только в Евпатории плохие!!! Но так сильно сопли пускают только евпаторийцы, в тот момент когда остальные молча ждут и дожидаются”, “По Евпатории и окрестностям катаюсь с 89 года. За последние полгода пришлось впервые трижды обратиться в шиномонтаж с вопросом правки колесных дисков. Вроде и что-то делают с дорогами, но они только хужее и хухужее”, “Дороги делались раньше хоть как-то, а сейчас жопа полная, дыры размером с колесо”, “Власти по дорогам не ездят. Их в палантинах носят верноподданные избиратели” https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964235976326418432 (скрин). 10. Симферополь. С точки зрения цивилизованной банковской системы, которой нас разбаловала Украина, это не поддается комментированию в принципе: “В Чёрный список АБ «Россия»! Чтобы попасть к менеджеру оформить депозит, второй день подряд выстаиваем часовую очередь, но так и не попадаем. При этом «своим» клиентам выдаются талончики «по блату», и таких — через один! Имейте совесть, мы же вам деньги принесли, а не просим! Неужели нельзя организовать работу по работе со вкладами с минимальными затратами времени? Ходишь, как дурак, к ним с деньгами, а они благосклонны только к старым клиентам. Как же вы собираетесь новых клиентов привлекать? Анонимно, пожалуйста!” https://twitter.com/KrimRt/status/963754186830643202 (скрин). 11. Керчь. Посмотрите на всё, что осталось от супер-пупер распиаренного оккупантами катка, который ватники ждали с нетерпением, но который закрылся спустя несколько дней после открытия из-за (внимание!) якобы “незаконного подключения к электросетям” https://twitter.com/KrimRt/status/963027544499990528 (фото). 12. В трижды “реконструированном” и четырежды “перереконструированном” оккупантами центре Симферополя снова провалилась плитка. Это уже третий раз только за 2 последних месяца. Оккупанты жалуются, что “не могут подать в суд на подрядчика, т.к. на выполнение работ они им дали очень мало времени”. Рука руку моет https://twitter.com/KrimRt/status/964497172799553538 (фото и ссылка). 13. Пошёл знакомый в Пенсионный фонд. 20 лет был предпринимателем. Хотел узнать, какой у него стаж. Вот тут и прозрел. Нет у него предпринимательского стажа. Украина закрыла базу, а в российской у него только 3 года с момента перерегистрации. Поздравляю вас, господа предатели! Хороших вам пенсий! (прим. Я слышал, что многие едут на материк и там берут справки для начисления стажа. И тут мы снова возвращаемся к баранам, которые попали в разные сепарские базы или сожгли свои паспорта. Таких немного, но все же). 14. Севастополь. Заметил, что у тех жителей, которые не работают на бюджет или в конторах, “осваивающих” бюджет, работа как бы есть, но по факту работы нет. Может, конечно, депрессивное время года, а может, системный трындец. Сидят, ждут с моря погоды, запасы проедают. 15. Из каждой розетки вещают о “выборах” путина! Я пойду на выборы только президента Украины! А в вашем шабаше не участвую! 16. Как же я устал жить в этом информационном лживом дерьме, которое оккупанты льют в уши на каждом шагу 24 часа в сутки! P.S. Ватники ждали российских чиновников, которые, по мнению предателей, должны были поднять Крым с колен, на которых до оккупации он никогда не стоял. Но, дождавшись, ужаснулись непрофессионализму и аппетитам понаехавших дельцов, которым и на россию плевать, не говоря уже за аннексированный Крым. Оккупанты, подумав, зашли с тяжелой артиллерии, заслав на роль чиновников спортсмена и певичку. Лёгкое ватное негодование уже присутствует в комментариях к этим новостям. Движемся на дно под бурные аплодисменты. КРЫМский бандеровец
  15. Реформа освіти

    16.02.18 00:18 Кабмін вніс у Раду зміни до Закону "Про освіту" Кабінет міністрів України вніс на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до закону про освіту. Як інформує Цензор.НЕТ, про це повідомляється на сайті парламенту Сьогодні уряд зареєстрував законопроект №8046 (про внесення змін до пункту з розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону "Про освіту" щодо уточнення деяких положень). Самого тексту документа на сайті Ради немає. 14 лютого уряд схвалив законопроект, який повинен внести зміни до перехідних положень закону "Про освіту" та продовжити перехідний період для імплементації мовної статті на 3 роки - до 2023-го. Продовження перехідного періоду пропонувала Венеціанська комісія. Восени минулого року набув чинності новий український закон про освіту. Норма закону про мову освіти, державної, викликала критику в деяких колах в Україні та за кордоном. Перехідні положення закону передбачають: "особи, що належать до корінних народів, національних меншин України і почали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року, з 1 вересня 2020 продовжують отримувати таку освіту згідго з правилами, які існували до набрання чинності цього закону, з поступовим збільшенням кількості навчальних предметів, що вивчаються українською мовою".
  16. Йдемо у "мінус"

    738
  17. Кримський бандерівець

    Новости Крымнаша. Выпуск #1187 за 15.02.2018 «Взрывоопасное время» 15.02.2018 1. В отношении нового украинского “шпиона” Константина Давиденко, задержанного 11 февраля, были применены пытки. У него отсутствуют передние зубы. Даже если вы не проявляете никакой активности, вы вполне можете попасть в поле зрения ФСБ как человек, которого можно обвинить в “шпионаже”. Тем самым оккупанты нагнетают обстановку страха https://crimeahrg.org/pochemu-fsb-v-kryimu-zaderzhala-konstantina-davyidenko/ (фото и видео). 2. В Симферополе оккупанты задержали активиста “поляны протеста” Фазила Ибраимова, а его дом обыскали. Подозревают в “мошенничестве”. Ибраимов является предателем из числа крымских татар, а недавно собирался к путину ехать. На месте “поляны протеста” оккупанты готовятся строить новый район на 9 тысяч человек под названием “Крымская роза” https://ru.krymr.com/a/news/29041167.html (фото и видео). 3. В Ялте российского дизайнера Михаила Орлова, который рванул из Нью-Йорка в оккупированный Крым косить бабло, оккупанты приговорили к 3 годам тюрьмы из-за гибели двух человек в кафе в 2014 году. Хотя его вины там не было. Карма понаехавшего https://ru.krymr.com/a/news/29040885.html 4. Хронология лжи. В мае 2014 года оккупанты заявили, что Крым станет самодостаточным регионом через 5 лет. В мае 2017 года оккупанты заявили, что Крым станет самодостаточным регионом снова через 5 лет. В июне 2017 года срок достижения самодостаточности увеличился до 5-10 лет. Сегодня оккупанты заявили, что Крым станет самодостаточным только минимум через 20 лет. Ну как тут не орать?)))) https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964100132085039104 (скрин и 4 ссылки). 5. Сельских медиков Крыма оккупанты оставили без льготного проезда “из-за высокодотационности Крыма”. Скоро сбегут последние оставшиеся медработники. Зато понаехавшим по ляму обещают. Местные, на выход! http://podpricelom.com.ua/read/social-programs/selskyh-medykov-kryma-ostavyly-bez-lgotnogo-proezda.html 6. Главная методичка оккупантов, что Крым “четыре года заваливают деньгами”: “Переехали жить в Евпаторию. Скажу честно, просто в шоке от действия местных властей. В россии получить деньги в ФЦП (федеральная целевая программа) — это огромнейшая проблема, и если кому и повезет, то пылинки сдувают с этой программы! Все-таки такие сумасшедшие деньги на важнейшие инфраструктурные объекты! А что творится в Евпатории!! То не такой план нарисовали, то подрядчик с деньгами потерялся, то плохо строит и т.д.!!! И ни конца, ни края! Все ответственные за это на своих же местах и продолжают п…! Скажу одно, поверьте, это ненадолго! Никто вечно не будет засыпать город и Крым деньгами. Скоро все это закончится. Обидно, что все так вылетает в трубу! Любой город россии смог бы освоить эти деньги в разы лучше и качественней! Анонимно” https://twitter.com/KrimRt/status/964056264270598145 (скрин). 7. На стройке моста оперативно отреагировали на сообщения о нестыковке пролётов и решили закрыть тряпками от посторонних глаз проблемный участок, чтобы не подсматривали https://twitter.com/Krymiets/status/963863695871938560 (фото). 8. Оккупанты продолжают лепить из моста скрепу для поклонения: “Весна идет, весне дорогу! В блоге Кота Моста появилось фото с потенциальной невестой, но полосатый красавец заявил, что он не такой: «Не нужно ко мне с поцелуями приставать. Даже 14 февраля! Я холостяк-карьерист, мост дострою потом и невесту выберу»”. Врачи тут бессильны https://twitter.com/CrimeaUA1/status/963784082403577858 (фото-скрин). 9. Подрядчик трассы “Таврида”, которую строят для быстрого ввода-вывода оккупационных войск и распила бабла, разбил дорогу так, что сам не может по ней ездить. На видео крымчане комментируют: “Нечего наши дороги ломать, псы!”, “Хрен проедешь. Хорошо, что они тоже начали застревать”. По ссылке фото и видео рукожопости оккупантов https://primechaniya.ru/home/news/fevral_2018/podryadchik_tavridy_razbil_dorogu_tak-_chto_sam_ne_mozhet_po_nej_ezdit/ 10. Оккупанты уничтожают ещё одно красивейшее место в Крыму, которое скоро можно будет увидеть только на архивных фотографиях https://twitter.com/CrimeaUA1/status/963868625533833216 (фото, видео и подробности). 11. В Крыму будут теперь проблемы и с газом. Оккупанты собираются остановить эксплуатацию вышек на захваченном Одесском месторождении из-за иска Украины. Но возвращать Украине контроль над газовым месторождением оккупанты не собираются https://ru.krymr.com/a/news/29041075.html 12. В Алуште продолжаются перебои в водоснабжении и блэкауты https://twitter.com/KrimRt/status/963786244793696257 (скрин). 13. В Евпатории пляжи огорожены и украшены. Ждем туристов: “Все предыдущие годы, будучи уже россией, в Евпатории пляжи огорожены заборами. Это полбеды. Так ещё и расписаниями с табличками о часах работы”. Далее ватница требует снять ограничения и убрать заборы, как при бандерах! https://twitter.com/KrimRt/status/964135652664250368 (фото-скрин). 14. Понаехавшие, но уже свалившие, отговаривают своих собратьев по разуму от понаезда в Крым. Крымчане потом подтянулись со словами ненависти в адрес понаехов, но фиксировать их не стал, т.к. вы и так всё уже знаете: “Я тут подумываю переехать в ваш город (в Ялту из Перми). Расскажите о всех прелестях и не прелестях”. Ответы: “Не совершайте моей ошибки. Жильё купить просто, а потом сложно. Сервиса нет, медицины нет, работы с хорошей зп тоже нет. Все живут пересдачей квартир в ожидании лета. У многих людей старые закоренелые понятия «урвать», а дальше хоть конём оно всё. Есть опыт жизни в Ялте, в Алуште, в Евпатории. Менталитет один, проблемы одни. Если появятся дети (или есть), то все проблемы умножайте на 2. Цены на продукты московские”, “Соглашусь на 100%. Прожила 2,5 года. Уехала. Сейчас вспоминаю, как страшный сон!!!!”, “Ого. Надолго Вас хватило. Я через 6 месяцев превратил квартиру в офис-филиал своей компании и свалил в родную Москву. После Крыма даже в пробках кайфую”, “А Евпатория вам чем не понравилась? Планирую там квартиру прикупить”, “Так а разница в чём? Детских садов нет, бесплатная медицина проломила дно, хорошие учителя увольняются, средняя зп 15-20 тыс. Цены на продукты те же, московские, откуда, собственно, они и едут”, “Сбежала из Подмосковья 4 месяца назад! Все, что повторил молодой человек выше по отношению к Крыму, могу применить к Подмосковью. Медицина — ужас, школы — ужас, зарплаты — ужас, закоренелые понятия «урвать», а потом трава не расти — не через одного, а практически у каждого”, “Ой, не стоит ехать. В Крыму полная ЖОПА. Или Крым в полной жопе”, “Тааак, ну вот и почти избавились от нового потенциального жителя. Так держать. Меньше народу — больше кислороду” https://twitter.com/CrimeaUA1/status/963535350319734785 (скрин). 15. 15 февраля 1989 года совок “победил”. В этот раз — Афганистан. Но через два года “победитель-освободитель” сам сдох. Осталась только мерзлая курица на двух головах https://twitter.com/alex_dobrinin/status/964067899592847360 (фото). 16. Какой отвратительный и мерзкий смысл имеет теперь эта фраза в Украине: “В Симферополе почтили память россиян, исполнявших служебный долг за пределами отечества” https://twitter.com/KrimRt/status/964058868060950528 (фото). В Керчи оккупанты также отметили 29-ую годовщину вывода войск из Афганистана. Детей традиционно вырядили в камуфляж, делая зрелище более омерзительным. Совок сеет только смерть и разруху https://twitter.com/CrimeaUA1/status/964095549787066368 (фото). 17. В Евпатории также чтили традиции русского ихтамнетства — отращивали “патриотизм” у детей — умирать за “пацанов” околокремлевских и их наворованное бабло https://twitter.com/KrimRt/status/964057264649842688 (фото). Не прошел стороной военный шабаш и школы “курортного” Джанкоя, где оккупанты, выдав детям в руки оружие, провели т.н. “урок мужества” https://twitter.com/KrimRt/status/964083512767844352 (фото) и https://twitter.com/KrimRt/status/964084003614724096 (фото). P.S. Несмотря на то, что из каждого утюга зовут на “выборы” путина, даже ватники уже не испытывают по этому поводу особого ажиотажа. Оккупантам приходится все циничней запугивать и врать, обещая успехи когда-нибудь потом, лет через …цать. Чувствую, что приближается взрывоопасное время, ведь только так путину ранее удавалось мобилизовать свой лохторат. Берегите себя. КРЫМский бандеровец
  18. Епідемії, віруси...

    15.02.18 15:16 2 тис. доз вакцин проти кору доставлено на Закарпаття, - МОЗ Вчора вакцини прибули в область, а сьогодні їх починають розвозити в райони. Протягом 1-2-х днів вакцини повинні з'явитися в медичних установах, і діти зможуть отримати свої щеплення. Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на сайт Міністерства охорони здоров'я. "Закарпаття отримало 2 тис. доз вакцини КПК відповідно до перерозподілу, здійсненого МОЗ України. Вакцини, які були перерозподілені раніше, вже доставлені в Одеську і Київську області та Київ. Також готується новий перерозподіл в Одеську, Чернівецьку та Миколаївську області. МОЗ України дякує керівництву Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Запорізької, Львівської та Сумської областей за те, що погодилися передати частину вакцин в інші області, які зараз найбільше потребують додаткових доз вакцин проти кору. В кінці лютого ми очікуємо поставку 220 тис. вакцин, закуплених за кошти державної бюджету Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Всього в цьому році в Україну прибудуть майже 2 млн бельгійської вакцини КПК. Вакцинація - єдиний надійний спосіб захиститися від кору. Згідно з Календарем профілактичних щеплень, перше щеплення від кору дітям проводять в 12 місяців, а в 6 років - планову ревакцинацію", - сказано в повідомленні МОЗ.
  1. Завантажити більше активності
×